тріскати

ТРІ́СКАТИ, аю, аєш, недок., ТРІ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. трі́снув, нула, ло, розм. тріс, ла, ло; док.

1. Утворювати тріск, тріщати.

Тихо-тихо в лісі, хіба тільки трісне Суха вітка в нього [козака] під ногою (П. Куліш);

На порожніх вулицях, занесених снігом, пронизливо верещали ковані колеса обозу, тріскали безладні постріли (П. Панч);

Вогнище трясло Своїм витким жовтогарячим рогом, І сухо тріскало в диму вогке зело (Л. Первомайський);

// чим. Утворювати шумовий звук, схожий на тріск; ляскати, грюкати.

У руках Канчук держав [пан] і тріскав ним На вітер, ніби для іграшки (І. Франко);

Червоний, мов варений рак, інспектор винувато козиряє й .. виходить з канцелярії. На вартівні ж він злісно тріскає дверима (П. Козланюк);

Дід тріснув батогом (Марко Черемшина).

2. Розриватися, лопатися (перев. з тріском).

Летить така петарда в повітрі, тріскає над головою.., падає на землю, кружиться і стріляє, наче з рушниці (М. Коцюбинський);

Навіть пружини старого годинника тріскали й відлітали (Н. Кобринська);

Раптом одна коняка застряла в багні по самі коліна .. Вона зігнулась і так натяглась, що, здавалось, ноги їй аж тріскали (Олесь Досвітній);

– Ще якраз під парканом одна бочка трісла (І. Франко);

Тріснув лід;

// тільки док., з (від) чого, перен., розм. Не витримати, не пережити чогось.

І здавила груди віла біла, щоб не трісла серце з туги-жалю (Леся Українка);

– Петрик трісне з заздрощів, коли побачить мене у цих чоботах (І. Багмут);

– Облиште... бо трісну зі сміху... (Ірина Вільде).

3. Те саме, що трі́скатися¹ 1.

– Шкіра де-не-де вже починає тріскати (І. Франко);

– Ні, – кричить Микола, не буде по-вашому! – і, мов той лев, кидається на них. Тріскають од ударів прикладом фашистські голови (Остап Вишня);

Фронт був порваний, але стояв непохитний, мов скеля. Чи надовго стане цієї скелі? Адже й камінь тріскає у вогні (В. Кучер);

Шмагонув [Гнат] нагайкою по перині, вона тріснула (Григорій Тютюнник).

4. кого – що, розм. Бити, ударяти.

Совали [опришки] в бік кулаки, тріскали по спині і говорили ласкаві слова: – Сідай, Юрчику (Г. Хоткевич);

Вона не тріскала доньку ложкою по лобі, не в'їдалася в Івана, а сумирно зітхала (М. Стельмах);

Писарша тріснула, кота по спині з усієї сили (І. Нечуй-Левицький);

Федір встав із-за стола і тріснув того охочого в лице (В. Стефаник).

5. тільки недок., що і без прям. дод., вульг. Їсти або пити (звичайно жадібно чи багато).

[Молодиця:] Хіба такого ірода упросиш, хіба його умолиш? Хай жере ненажерливий! Хай їсть, тріскає! (Панас Мирний);

Всі поклали ложки краєчками на вінця великої рудої миски і зиркнули на Тетянку. – Тріскало б мовчки (І. Микитенко);

– Ти от поїхав у місто, краватки носиш, а гнойку понюхати боїшся, хоча сало любиш тріскати (Григорій Тютюнник).

◇ Се́рце трі́скає (трі́скало) / трі́сне див. се́рце;

(1) Трі́скати зі смі́ху – нестримно, до знемоги сміятися;

(2) Хоч [і] трі́сни (ло́пни) <�Хоч і трі́сни, хоч і ло́пни>, грубо.:

а) (перев. зі сл. ї́сти.) скільки хочеться, в необмеженій кількості.

Їж і пий, хоч трісни, – ніхто тобі ложкою очей не поротиме (прислів'я);

– А хто вам боронить сало їсти? – почав скаженіти Плачинда .. Їжте, хоч трісніть! (М. Стельмах);

б) незважаючи ні на які зусилля; що не роби, як не старайся.

Хоч лопни, а риба не ловиться (Номис);

Покаятися можна, але обійдіться ви без клопоту на світі! Хоч трісни, не можна (П. Козланюк);

– Хоч і трісни, хоч і лопни, бий, виганяй, а Тимко любий мені – і все тут! (Григір Тютюнник);

в) за будь-яких умов і обставин; що б там не сталось.

В тій [хаті] чоловік шкрябається в голову, наче хоче вишкрябати з неї ту подать, що так міцно засіла йому в голову. Хоч трісни, а дай! (М. Коцюбинський);

(3) Як (мов, ні́би і т. ін.) батого́м (батіжко́м, з батога́, з бича́) трі́снув (ля́снув, тря́снув і т. ін.) – дуже швидко, непомітно (про плин часу).

Отак літа спливли... Прожив, як батогом ляснув (М. Зарудний);

– Минули роки, як .. батогом луснув! – погоджується Михайло (І. Чендей);

Тиждень минув, як із батога тріснув, у звичайній домашній роботі, яка ніколи не переводиться (О. Маковей);

Шкода тільки, що та радість не тривала довго; година за годиною утікали; три дні, Господи! навіть не знати, де поділися, перейшли, мов з бича тріснув (С. Ковалів);

П'ять літ – як з батога тряснув, пролетять, та чоловіка й не пізнаєш (А. Свидницький).