трісь

ТРІСЬ, ТРІСЬ-ТРІСЬ, пред., розм.

Уживається за знач. трі́снути (див. трі́скати 1–4).

Доля тихо засміялась... Торба трісь – і розірвалась... (Л. Глібов);

Коромисло трісь, та й переломилось по половині (І. Нечуй-Левицький);

Ото він [вовк] вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки – трісь-трісь-трісь! Так і розсипались (з казки);

Зиркнула блискавка, загуркотав грім... гряк! Трісь!.. (Панас Мирний);

– Сьогодні тільки лягла, коли воно – трісь, трісь у саду, – по сухих гілках іде (Б. Грінченко);

– Через півгодини, чую, щось потихеньку – трісь, трісь. Я тоді й шепчу командирові полка на вухо: зараз, кажу, стіна завалиться, бо вже тріщить (Григорій Тютюнник);

Раптом каштан зірвався з дерева і трісь по голові Гаврила (М. Коцюбинський);

– У батька в руках ложка-довбанка, тільки хто з малишні сьорбне дуже або засміється – трісь по голові, і зараз же тихо-тихо зробиться (Григорій Тютюнник).