1. Словник української мови у 20 томах

тубілець

ТУБІ́ЛЕЦЬ, льця, ч.

1. Уродженець і корінний житель якої-небудь (перев. віддаленої від центрів цивілізації) місцевості або країни на відміну від приїжджого або іноземця.

– От і до берега я досягнув і вже був у безпеці, Але тубільці лихі, що мене уважали за здобич, Збройно напали на мене (М. Зеров);

Захищаючись від смертоносної мухи [це-це], тубільці палили ліси, нищили рослинність, вигублювали звірину (з наук.-попул. літ.).

2. заст. Корінний житель будь-якої місцевості.

– Ведмеді ходили в степи Ляхистану і жерли тубільців (З. Тулуб);

Ми розмовляли про ніжні пахощі степів, які може відчути лише чутливий ніс тубільця (Ю. Яновський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тубілець — тубі́лець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. тубілець — див. АБОРИҐЕН. Словник синонімів Караванського
  3. тубілець — див. житель Словник синонімів Вусика
  4. тубілець — -льця, ч. 1》 Уродженець і корінний житель якої-небудь (перев. віддаленої від центрів цивілізації) місцевості або країни на відміну від приїжджого або іноземця. 2》 заст. Корінний житель будь-якої місцевості. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. тубілець — АБОРИГЕ́Н книжн. (представник корінного населення країни, місцевості), АВТОХТО́Н книжн., ТУЗЕ́МЕЦЬ рідко, ТУБІ́ЛЕЦЬ заст. Серед наших пращурів були пришельці й аборигени (І. Словник синонімів української мови
  6. тубілець — Тубі́лець, -бі́льця; -бі́льці, -ців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. тубілець — ТУБІ́ЛЕЦЬ, льця. ч. 1. Уродженець і корінний житель якої-небудь (перев. віддаленої від центрів цивілізації) місцевості або країни на відміну від приїжджого або іноземця. Словник української мови в 11 томах
  8. тубілець — Тубілець, -льця м. Туземецъ. Словник української мови Грінченка