тугий

ТУГИ́Й, а́, е́.

1. Дуже натягнений або стягнений.

Поряд із луком тугим лежав сагайдак там (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Небо, хвилини і хвилі вітер, вітрило туге... Чайки мої сизокрилі, хто вас покликав на герць? (В. Сосюра);

Спрожогу він [ведмідь] необережно торкнувся приманки. Враз кілька мотузків оперезали його і зашморгнули в тугі петлі (М. Трублаїні);

// Міцно скручений, сплетений; щільний.

Яків ліниво вніс з сіней холодного, тугого око-лота (М. Коцюбинський);

– Но!!! Та все це марно. Зрушити не в силі Коника ні крики, ні тугий батіг (С. Олійник);

Лице засмагле І туга коса, На ній хустинка біла повиса... (Я. Шпорта);

// Який щільно облягає, добре пригнаний.

В тугому комірці, з тяжким портфелем, Охайний, чепурний і мовчазний, Він перебув тут вік свій нелегкий Над статистичним ділом невеселим (М. Рильський);

А в неї під пахвою рана Кривавить пов'язку тугу. Але ж бо дочка партизана Й сама не лишалась в боргу (В. Бичко).

2. Щільно заповнений, набитий або добре наповнений, надутий.

Мотря з пазухи виймає тугий вузлик, зубами розв'язує його і витрушує в дідову шапку своє срібло і мідь (М. Стельмах);

Помахуючи тугим портфеликом з книжками, Марійка Поліщук вийшла на вулицю (О. Донченко);

А щедра осінь в кожний двір завозить Валки возів з тугими лантухами (І. Вирган);

// Соковитий, міцний, твердий.

На кленах і каштанах стали тугими смолисті бруньки – от ще трохи пригріє сонечко, і вирветься з них на світ нестримне зелене листя (В. Собко);

Вузлаті гілки груші одним краєм повисають над городом, а другим над клунею, і в тиші час од часу чути, як зі стріхи падають на землю і відскакують до дровітні невеликі тугі плоди (М. Стельмах);

// З налитим, пругким тілом (про людину, тварину).

Прокіп обіймав оком Гафійку. Туга, здорова, чиста – вона світилась на сонці, як добра рілля, як повний колос (М. Коцюбинський);

Він [кінь] був маленький, незавидний, але на диво тугий і, видно, невтомний (О. Гончар);

// Налитий, пругкий (про тіло та його частини).

Вона побігла мовчки, швидко мелькаючи тугими, гарно виточеними литочками (Григорій Тютюнник);

// Сповнений сили, міці.

– Отаким нам треба бути, – стисне й покаже [Артем] тугий, як вилитий, ковальський кулак (А. Головко);

Шмалько, мов тур, наліг на неї своїм тугим плечем, і хвіртка з гуркотом полетіла на землю (С. Добровольський).

3. Який важко піддається стисненню, розтяганню, повертанню тощо.

Денис зачиня, приклада замки, закручує; інший тугий, так аж крекче, притягаючи та крутячи (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Кривцова:] Скільки не пробували відкрити [флакон], не піддається. Пробка надто вже туга (І. Кочерга);

// Повільний, важкий.

Тугий ріст.

4. перен. Який важко піддається будь-якому впливу, умовлянню і т. ін.; який не має схильності до чогось, важкий у стосунках.

– Покорись йому, серце! .. Він, правда, трохи якийсь цупкий, тугий! Але до всього можна звикнуть (І. Нечуй-Левицький);

Шрам сів кінець стола, підпер руками сиву голову і гірко заплакав. Усі засмутились. Здивовався [здивувався] гетьман. Знав він Шрамову тугу натуру (П. Куліш);

На що Скиба Іван – тугий до людей, а й його прихилив [Гармаш] до себе за один вечір (А. Головко);

– Швець, який навчав мене, правда, був добрий, славився на все місто. На науку, правда, тугий був. У рік більше, як одної операції не навчав .. З норовом був дід (Ю. Збанацький);

// Який погано розуміє, повільно засвоює.

5. перен. Міцний, сильний у своєму русі.

Ще мить – і вибух, десь тут, зовсім поруч. На спину летять грудки землі, в лице б'є туга повітряна хвиля... (В. Козаченко);

Холодний душ стряс тіло, проте Катерина не закрутила крана, а навпаки – ще більше підставила плечі під тугі струмені (Ірина Вільде);

Марта, накриваючи землю спідницею, присідає біля вим'ястої Калини, і тугі струмочки то дзвінко б'ються в клепки дійниці, то глухо спінюють надоєне молоко (М. Стельмах);

Таня стояла біля самої кабіни, їй в обличчя бив тугий, весняний вітер (І. Рябокляч).

6. перен., розм. Який важко дається, добувається; недостатній, поганий.

Трудне життя, як не крутись... А ще й крутитись не завжди є на чім та біля чого: тугі заробітки (А. Головко).

◇ Туге́ ву́хо див. ву́хо;

(1) Туги́й на ву́хо – який погано чує; глухуватий.

Воно [дитя], звиняйте, малим з печі впало. З тієї пори і пішло... І на око стало сліпе, і на вухо стало туге (О. Ковінька);

А коли будуть допитуватись, чи не чула чого, ти скажи, що туга на вухо стала (з легенди);

– Оце я до вас художника привів з міста, – сказав Сашко голосно, бо дідусь, мабуть, був тугенький на вухо (Ю. Бедзик);

Більшість .. знають, що дядько тугенькі на вухо: все одно не почують (Григір Тютюнник);

У військкоматі його довго крутили на всі боки лікарі, вислуховували та вистукували, аж поки не винесли вирок: ні! Мовляв, тугуватий на вуха (І. Головченко і О. Мусієнко);

І Крук упевнився – не слід йому співати. Не мав-бо він ні голосу, ні слуху, Та ще до того і на праве вухо Був тугуватий (П. Дорошко);

(2) Туги́й на гро́ші – скупий.

Покійник батько був тугий на гроші і жалкував такої суми (М. Грушевський).