тугий

ТУГИ́Й, а́, е́.

1. Дуже натягнений або стягнений.

Поряд із луком тугим лежав сагайдак там (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 353);

Небо, хвилини і хвилі вітер, вітрило туге… Чайки мої сизокрилі, хто вас покликав на герць? (Сос., І, 1957, 126);

Спрожогу він [ведмідь] необережно торкнувся приманки. Враз кілька мотузків оперезали його і зашморгнули в тугі петлі (Трубл., І, 1955, 176);

// Міцно скручений, сплетений; щільний.

Яків ліниво вніс з сіней холодного, тугого око-лота (Коцюб., II, 1955, 434);

— Но!!! Та все це марно. Зрушити не в силі Коника ні крики, ні тугий батіг (С. Ол., Вибр., 1959, 297);

Лице засмагле І туга коса, На ній хустинка біла повиса… (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 84);

// Який щільно облягає, добре пригнаний.

В тугому комірці, з тяжким портфелем, Охайний, чепурний і мовчазний, Він перебув тут вік свій нелегкий Над статистичним ділом невеселим (Рильський, II, 1960, 88);

А в неї під пахвою рана Кривавить пов’язку тугу. Але ж бо дочка партизана Й сама не лишалась в боргу (Бичко, Вогнище, 1959, 70).

2. Щільно заповнений, набитий або добре наповнений, надутий.

Мотря з пазухи виймає тугий вузлик, зубами розв’язує його і витрушує в дідову шапку своє срібло і мідь (Стельмах, І, 1962, 387);

Помахуючи тугим портфеликом з книжками, Марійка Поліщук вийшла на вулицю (Донч., V, 1957, 219);

А щедра осінь в кожний двір завозить Валки возів з тугими лантухами (Вирган, Квіт. береги, 1950, 15);

// Соковитий, міцний, твердий.

На кленах і каштанах стали тугими смолисті бруньки — от ще трохи пригріє сонечко, і вирветься з них на світ нестримне зелене листя (Собко, Звич. життя, 1957, 81);

Вузлаті гілки груші одним краєм повисають над городом, а другим над клунею, і в тиші час од часу чути, як зі стріхи падають на землю і відскакують до дровітні невеликі тугі плоди (Стельмах, II, 1962, 33);

// З налитим, пругким тілом (про людину, тварину).

Прокіп обіймав оком Гафійку. Туга, здорова, чиста — вона світилась на сонці, як добра рілля, як повний колос (Коцюб., II, 1955, 41);

Він [кінь] був маленький, незавидний, але на диво тугий і, видно, невтомний (Гончар, І, 1954, 79);

// Налитий, пругкий (про тіло та його частини).

Вона побігла мовчки, швидко мелькаючи тугими, гарно виточеними литочками (Тют., Вир, 1964, 14);

// Сповнений сили, міці.

— Отаким нам треба бути, — стисне й покаже [Артем] тугий, як вилитий, ковальський кулак (Головко, II, 1957, 408);

Шмалько, мов тур, наліг на неї своїм тугим плечем, і хвіртка з гуркотом полетіла на землю (Добр., Очак. розмир, 1965, 87).

3. Який важко піддається стисненню, розтяганню, повертанню тощо.

Денис зачиня, приклада замки, закручує; інший тугий, так аж крекче, притягаючи та крутячи (Кв.-Осн., II, 1956, 406);

[Кривцова:] Скільки не пробували відкрити [флакон], не піддається. Пробка надто вже туга (Коч., II, 1956, 433);

// Повільний, важкий.

Тугий ріст.

4. перен. Який важко піддається будь-якому впливу, умовлянню і т. ін.; який не має схильності до чогось, важкий у стосунках.

— Покорись йому, серце!..Він, правда, трохи якийсь цупкий, тугий! Але до всього можна звикнуть (Н.-Лев., І, 1956, 390);

Шрам сів кінець стола, підпер руками сиву голову і гірко заплакав. Усі засмутились. Здивовався [здивувався] гетьман. Знав він Шрамову тугу натуру (П. Куліш, Вибр., 1969, 84);

На що Скиба Іван — тугий до людей, а й його прихилив [Гармаш] до себе за один вечір (Головко, І, 1957,325);

— Швець, який навчав мене, правда, був добрий, славився на все місто. На науку, правда, тугий був. У рік більше, як одної операції не навчав.. З норовом був дід (Збан., Єдина, 1959, 139);

// Який погано розуміє, повільно засвоює.

5. перен. Міцний, сильний у своєму русі.

Ще мить — і вибух, десь тут, зовсім поруч. На спину летять грудки землі, в лице б’є туга повітряна хвиля… (Коз., Гарячі руки, 1960, 137);

Холодний душ стряс тіло, проте Катерина не закрутила крана, а навпаки — ще більше підставила плечі під тугі струмені (Вільде, Сестри.., 1958, 212);

Марта, накриваючи землю спідницею, присідає біля вим’ястої Калини, і тугі струмочки то дзвінко б’ються в клепки дійниці, то глухо спінюють надоєне молоко (Стельмах, II, 1962, 310);

Таня стояла біля самої кабіни, їй в обличчя бив тугий, весняний вітер (Ряб., Жайворонки, 1957, 134).

6. перен., розм. Який важко дається, добувається; недостатній, поганий.

Трудне життя, як не крутись… А ще й крутитись не завжди є на чім та біля чого: тугі заробітки (Головко, II, 1957, 397).

◊ Туге́ ву́хо див. ву́хо;

Туги́й на ву́хо — про людину, яка погано чує, глухувата.

— Воно [дитя], звиняйте, малим з печі впало. З тієї пори і пішло… І на око стало сліпе, і на вухо стало туге (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 66).