1. Словник української мови у 20 томах

тупіт

ТУ́ПІТ, поту, ч.

Звуки від ударів ніг об землю, підлогу тощо при ходьбі, бігові і т. ін., а також самі ці удари.

Кінський тупіт завмирав удалині і врешті зовсім затих (М. Коцюбинський);

Знову заграла музика й знову задуділа долівка від тупоту п'яних ніг (Г. Хоткевич);

Хтось – чула – гнався, кричав хтось. Уже й на вигоні вона, а ззаду тупіт чобіт і крик (А. Головко);

Тут усі почули неймовірний тупіт (О. Донченко);

Віжки блискучі й батіг у руки взяла Навсікая, Лунко хльоснула ним, і з тупотом мули побігли (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Вся хата розлягалася від сміху, вереску і тупоту (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тупіт — ту́піт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. тупіт — [туп'іт] -поту, м. (на) -пот'і Орфоепічний словник української мови
  3. тупіт — див. топіт Словник чужослів Павло Штепа
  4. тупіт — -поту, ч. Звуки від ударів ніг об землю, підлогу тощо під час ходьби, бігу і т. ін., а також самі ці удари. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. тупіт — ТУ́ПАННЯ (биття, стукання ногами об підлогу, землю), ТУ́ПІТ, ТУП розм., ТУПОТА́ННЯ (ТУПОТІ́ННЯ) підсил.; ТУПОТНЯ́ розм., ТУПОТНЯВА розм., ТУПАНИ́НА розм. (часте, сильне стукання; стукання багатьох людей). Знадвору, під дверима, почулося тупання ніг (Д. Словник синонімів української мови
  6. тупіт — Ту́піт, -поту, в -поті Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. тупіт — ТУ́ПІТ, поту, ч. Звуки від ударів ніг об землю, підлогу тощо при ходьбі, бігові і т. ін., а також самі ці удари. Кінський тупіт завмирав удалині і врешті зовсім затих (Коцюб. Словник української мови в 11 томах