убілювати

УБІ́ЛЮВАТИ (ВБІ́ЛЮВАТИ), юю, юєш, УБІЛЯ́ТИ (ВБІЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УБІЛИ́ТИ (ВБІЛИ́ТИ), убілю́, убі́лиш, док., що.

1. Робити білим.

Скувала озеро зима, .. вбілила простори снігами (І. Гончаренко);

* Образно. Я землю свою Обстоював серцем юнацьким в бою .. В пекучі морози я плив через ріки, І паморозь чуб мій вбілила навіки (М. Стельмах);

* У порівн. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, – я, мов сніг, їх убілю (Біблія. Пер. П. Куліша).

2. тільки док., розм., рідко. Вибілити (полотно).

Як подарує було йому Мар'янка к Новому году сорочку (що було й конопель сама на неї втре, сама й випряде, сама й вбілить), то щасливий він тоді зовсім чоловік бував (П. Куліш);

– Адже ж тітка казали, щоб ти полотно убілила, чого ж не робиш, як приказано? (Грицько Григоренко).