увижатися

УВИЖА́ТИСЯ (ВВИЖА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок.

1. Поставати в уяві, уявлятися.

Де б він не був, що б не робив – усе йому ввижалися палкі, чорні, з синьою поволокою очі дівчини, її рівні брови, пишний стан (М. Коцюбинський);

Сяду за діло – нічого не робиться, Стану гадати – чомусь не гадається, Все щось безрадісно, все щось хоробиться, Все мені образ твій любий ввижається (П. Грабовський);

Василькові довго ще ввижались картини весняного дня, переповненого птахами, ввижались чудні сяйливі оті ластівки, що мають прилетіти сюди, мов із казки (О. Гончар);

Аж ген за обрій – далі, далі, далі! – усе мені ввижаються ті палі (Л. Костенко);

// безос.

Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі Старий дідусь навча своїх онуків, Про давнину справдешні байки править, Про те, що діялось на нашім світі (Леся Українка);

// Бачитися, верзтися, маритися (у снах, галюцинаціях).

Дрімає [Богуш], і ввижається йому десь у лісі горілий пень, а коло його в'ється золотий метелик (С. Васильченко);

Йому навіть уві сні ввижалися оці горна, парові молоти, обжимні преси (І. Сенченко);

Вона так ослабла, що мішала сон із дійсністю. Ввесь час їй ввижалися дракони, що лазять по стінах (Григорій Тютюнник);

Діти зривалися зі сну й плакали, бо їм увижалася московська погоня, про яку тільки й чули за днини (Б. Лепкий);

// безос. Привиджуватися.

Що не день, то гірше ставало Катрі .. Але ще гірш бувало ночами. Увижатися стало (А. Головко);

Так увижається не раз: заснеш – не чути й третіх півнів, і сновигають тіні дивні (В. Стус).

2. Сприйматися ким-небудь так чи інакше, мати в чиємусь сприйнятті той чи інший вигляд; бути в чиїйсь уяві схожим на кого-, що-небудь, якого-небудь; здаватися (див. здава́тися² 1).

Зморишся весь, аж повіки злипаються, Трохи не падаєш з ніг; Білими рожі червоні ввижаються, Білими, наче той сніг (П. Грабовський);

Грому і блискавки він боїться, а веселку любить, вона йому ввижається дівчиною, яка вбрала свій вінок, як молода, різнобарвними стрічками (М. Стельмах);

// безос.

Йому ввижалося, що всі стежили за кожним його рухом, ловили найменший його подих (Г. Епік);

Тимко лежав, заклавши руки за голову, дивився на синє громаддя хмар суворим ханським поглядом, і ввижалося йому, що то вже не хмари, а сині темні гори, і там, за горами, Крим (Григорій Тютюнник).