уволювати
УВО́ЛЮВАТИ (ВВО́ЛЮВАТИ), юю, юєш, УВОЛЯ́ТИ (ВВОЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УВО́ЛИТИ (ВВО́ЛИТИ), о́лю, о́лиш; наказ. сп. уво́ль; док., що.
Виконувати, задовольняти (чиїсь волю, бажання тощо).
Боявся [Сивоок], що разом з пустими словами витруситься йому з серця все те, що так неждано-негадано прилинуло, тому без спротиву вволював бажання Лучукове (П. Загребельний);
– Ви маєте право жити по своїй волі, вволяти свою волю (І. Нечуй-Левицький);
Управа .. прикро наказувала, щоб .. волость уволяла справедливу волю вчителеву (Б. Грінченко);
Уволили твою волю Українські діти: На Чернечу несуть гору, Де ти [Т. Шевченко] хотів жити (М. Максимович);
– Даліло, мила, за твоє кохання Чим можу я тебе нагородити? Скажи, повідай, моя зоре, те бажання, Хоч би загинуть – мушу я вволити! (Леся Українка);
Перші дні Ляля, вволивши благання хворої матері, нікуди не виходила з дому (О. Гончар).
Значення в інших словниках
- уволювати — уво́лювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- уволювати — (вволювати), -юю, -юєш, уволяти (вволяти), -яю, -яєш, недок., уволити (вволити), -олю, -олиш; наказ. сп. уволь; док., перех. Виконувати, задовольняти (чиїсь волю, бажання тощо). Великий тлумачний словник сучасної мови
- уволювати — ЗАДОВОЛЬНЯ́ТИ (виконувати чиї-небудь вимоги, бажання, претензії і т. ін.), УДОВОЛЬНЯ́ТИ (ВДОВОЛЬНЯ́ТИ), УВО́ЛЮВАТИ (ВВО́ЛЮВАТИ), УВОЛЯ́ТИ (ВВОЛЯ́ТИ), УДОВОЛЯ́ТИ (ВДОВОЛЯ́ТИ) заст., УКОНТЕНТО́ВУВАТИ (ВКОНТЕНТО́ВУВАТИ) заст. Словник синонімів української мови
- уволювати — УВО́ЛЮВАТИ (ВВО́ЛЮВАТИ), юю, юєш, УВОЛЯ́ТИ (ВВОЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УВО́ЛИТИ (ВВО́ЛИТИ), о́лю, о́лиш; наказ, сп. уво́ль; док., перех. Виконувати, задовольняти (чиїсь волю, бажання тощо). Словник української мови в 11 томах