угадувати

УГА́ДУВАТИ (ВГА́ДУВАТИ), ую, уєш, недок., УГАДА́ТИ (ВГАДА́ТИ), а́ю, а́єш, док.

1. що і без прям. дод. Ураховуючи певні особливості, ознаки або прикмети, робити правильні висновки про що-небудь; здогадуватися.

– Бачу... Ліс, видко, буде, а може – і слобода над річкою розтяглась, бо звідти прохолодою тягне, – угадує Яким (Панас Мирний);

Сидір здивовано дивився на свого сотника. Старий, а літ на ньому не вгадаєш (Б. Лепкий);

Цариця подив той угадує з очей (М. Зеров);

Купці в сукняних чумарках і чоботях пляшками обмацували поглядом в'юки, вгадуючи за обсягом і упакуванням їх вміст, якість і навіть асортимент (З. Тулуб);

Михайло швидше угадував, ніж чув її слова (В. Собко);

Угадала стара мати, Та не все вгадала, Знать, забула, що колись-то Сама дівувала (Т. Шевченко);

Його захопив азарт бригади. Він поглядав на бригадира, бажаючи по його очах угадати, що треба робити (Ю. Яновський);

// Доходити до певної думки на підставі суб'єктивних почуттів, інтуїтивно.

Молода дівчина вгадала душею, як вгадують малі діти, що Василь каже правду, й злякалась (І. Нечуй-Левицький);

І все ж художник якимсь внутрішнім, якимсь “шостим” почуттям вгадує, що ці картини їй подобаються менше (В. Козаченко);

// Розгадувати щось загадкове, таємниче, незрозуміле для інших.

По тому коржі, що плавав поверх води у мисці, угадувала знахурка, від чого те лихо приключилося (Панас Мирний);

Ще згадувалося мимоволі, як отоді колись Лукії, ще під війну германську, ворожила Упирка і вгадала ж, що вбито її чоловіка (А. Головко);

// Розгадувати чиюсь таємницю, прихований зміст чого-небудь.

– Про що ви говорите? Не доберу, – сказав Прохор, справді не вгадуючи потайних намірів тестя (А. Шиян);

Таємниці не смів, не умів я вгадать (М. Рильський);

// Дізнаватися наперед, передбачати що-небудь.

Данило угадував, що твердою рукою звідти, з ростово-суздальської сторони, почнуть руські землі збирати (А. Хижняк);

[Деїфоб:] Хоч і віщунка, та сама своєї долі, видно, не вгадаєш, то я тобі скажу (Леся Українка);

Того, що присуджено буде, Ніхто наперед не вгада (А. Кримський);

– Не вгадав я, – почав Мручко. – Мабуть, ранком буря буде (Б. Лепкий);

// Давати правильну відповідь на загадку; відгадувати.

Хоч набрався трохи муки, А вгадав, що сестри – руки (Л. Глібов).

2. кого, що. Розпізнавати, розкривати справжню суть кого-, чого-небудь.

[Антей:] В стриманім зітханні тихих струн Ми вгадувати вміли урагани, що нуртували в грудях у співця (Леся Українка);

Тарасові подобалось угадувати людей за зовнішністю: хто цей? а хто он той?.. І коли потім виявлялося, що вгадав, то радів з цього (Д. Ткач);

[Маруся:] Тепер прощай. Прости мене, Кіндрате, Що я душі твоєї не вгадала (В. Самійленко);

Одна весела молодичка в яскравім намисті не жартома закохалася в Багірова. Вона вгадала в ньому надійного мужа й господаря, на плече якого з певністю можна спертись (О. Гончар).

3. кого, що і без прям. дод. Пізнавати знайому людину чи щось уже бачене, знайоме або відгадувати відому людину чи щось відоме.

Між музикантами шепотіння, розглядають гостей. Угадують між ними Кармелюка (С. Васильченко);

Юнга поглядав на постать попереду, вгадуючи, хто б то міг бути (М. Трублаїні);

Припавши до вагонного вікна, Ната схвильовано вгадувала знайомі краєвиди (О. Донченко);

Він ще віддалік вгадує Катрину ходу, і поступово на його лиці наче розвидняється (Є. Гуцало);

– Та й я не вгадаю, що воно за людина, – говорив старий Петро (І. Нечуй-Левицький).

4. що і без прям. дод. Намагатися навмання дати правильну відповідь; випадково виявлятися правим у чому-небудь.

[Явдоха:] Ми сьогодні з Пріською правимося та й давай угадувати: а ну, чи приїде Галя? Я кажу: приїде, а вона – ні (Панас Мирний);

Спочатку йому було просто цікаво стежити за грою, вгадувати, кому повезе, а кому ні (О. Гончар);

Підполковник Бережний найбільше не любив, коли хтось говорив навмання, пробував угадати (І. Багмут);

– Тепер тягніть, – звернувся він до Тайах, показуючи їй із жмені кінчики двох сірників, – вгадайте того, що з сіркою (Ю. Яновський).