удавитися

УДАВИ́ТИСЯ¹ (ВДАВИ́ТИСЯ), удавлю́ся, уда́вишся; мн. уда́вляться; док.

1. Забити собі горло великим шматком їжі; подавитися.

Соловейко вдавився ячмінним колосом, а зозуля мандрикою вдавилась (Номис);

Укинула Пріська ложку каші в рот; не пожувавши, ковтнула та й удавилася (Панас Мирний);

Раз якось удавилась [баба] глевким хлібом (П. Панч);

* У порівн. Він зустрівся з лютим поглядом свого Василя і замовк, як удавився картоплиною (С. Чорнобривець);

Ніколи Таня не бачила його таким. Губи бліді, надривно дихає, щось хоче сказати й не може – наче вдавився (О. Гончар);

// Задихнутися (від диму).

Лука вдавився димом і довго відкашлювався (С. Чорнобривець).

2. розм. Заподіяти собі смерть, повісившись.

Тільки не лайсь Та не знущайсь (Бо кепська вийде справа, Як зашморгнусь Та й удавлюсь Стрічкою Станіслава)... (П. Гулак-Артемовський);

Коли б не жив чоловік надією, то давно б удавився (М. Стельмах);

// наказ. сп., вульг. Уживається як лайливе побажання.

– На! з'їж оце своє писання та хоч вдавися ним! (І. Нечуй-Левицький);

Згадала я зозульників дурних, – Бодай вони мандрикою вдавились, – Як кукувала я – за мною волочились, Тепер хоч би один на сміх... (Л. Глібов).

УДАВИ́ТИСЯ² див. вда́влюватися.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me