узгодження
УЗГО́ДЖЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. узго́дити і узго́дитися.
Дієприкметник поєднується з означуваним словом (іменем) шляхом його узгодження в роді, числі та відмінку (з наук. літ.).
2. лінгв. Зв'язок слів у реченні, при якому залежне слово ставиться в такому ж роді, числі та відмінку або в такій же особі, в яких стоїть підпорядковуюче слово.
△ (1) Зворо́тне узго́дження, лінгв. – узгодження дієслівної зв'язки в реченні із своїм предикативним членом, а не з підметом, як при прямому узгодженні.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- узгодження — узго́дження іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- узгодження — УЗГОДЖЕННЯ – УЗГОДЖЕНІСТЬ Узгодження. Надання чому-небудь відповідності до чогось, єдності з чимось; встановлення відповідності, єдності між чимсь: узгодження дій, узгодження позицій. Узгодженість, -ності, ор. -ністю. Властивість узгодженого: узгодженість думок, узгодженість дій. Літературне слововживання
- узгодження — [узгоджеин':а] -н':а, р. мн. -еин' Орфоепічний словник української мови
- узгодження — -я, с. 1》 Дія за знач. узгодити і узгодитися. 2》 грам. Зв'язок слів у реченні, при якому залежне слово ставиться в такому ж роді, числі й відмінку або в такій же особі, в яких стоїть підпорядковувальне слово. Великий тлумачний словник сучасної мови
- узгодження — Узго́дження, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- узгодження — УЗГО́ДЖЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. узго́дити і узго́дитися. Комуністична дисципліна праці і ставлення до неї виникає на основі поєднання і узгодження інтересів окремих трудівників з інтересами всього суспільства (Ком. Укр. Словник української мови в 11 томах