1. Словник української мови в 11 томах

узгодження

УЗГО́ДЖЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. узго́дити і узго́дитися.

Комуністична дисципліна праці і ставлення до неї виникає на основі поєднання і узгодження інтересів окремих трудівників з інтересами всього суспільства (Ком. Укр., 12, 1969, 38);

Особливої уваги комуністи країн соціалістичної співдружності надають узгодженню позицій у розв’язанні актуальних проблем сучасності (Наука.., 1, 1971, 7);

Дієприкметник поєднується з означуваним словом (іменем) шляхом його узгодження в роді, числі та відмінку (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 298).

2. грам. Зв’язок слів у реченні, при якому залежне слово ставиться в такому ж роді, числі та відмінку або в такій же особі, в яких стоїть підпорядковуюче слово.

∆ Зворо́тне узго́дження див. зворо́тний.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. узгодження — узго́дження іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. узгодження — УЗГОДЖЕННЯ – УЗГОДЖЕНІСТЬ Узгодження. Надання чому-небудь відповідності до чогось, єдності з чимось; встановлення відповідності, єдності між чимсь: узгодження дій, узгодження позицій. Узгодженість, -ності, ор. -ністю. Властивість узгодженого: узгодженість думок, узгодженість дій. Літературне слововживання
  3. узгодження — [узгоджеин':а] -н':а, р. мн. -еин' Орфоепічний словник української мови
  4. узгодження — УЗГО́ДЖЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. узго́дити і узго́дитися. Дієприкметник поєднується з означуваним словом (іменем) шляхом його узгодження в роді, числі та відмінку (з наук. літ.). 2. лінгв. Словник української мови у 20 томах
  5. узгодження — -я, с. 1》 Дія за знач. узгодити і узгодитися. 2》 грам. Зв'язок слів у реченні, при якому залежне слово ставиться в такому ж роді, числі й відмінку або в такій же особі, в яких стоїть підпорядковувальне слово. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. узгодження — Узго́дження, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)