узивати
УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УЗВА́ТИ, узву́, узве́ш, док., розм.
1. кого, що. Іменувати кого-, що-небудь; називати, звати.
– А не будеш же мене більш узивати Барабашем? – питає Черевань (П. Куліш);
– Як же тебе узивать, рибонько? (Ганна Барвінок);
Жила удова з дітьми у хатці, – навіть би й хаткою узивати не годилося – хижкою (Марко Вовчок);
Море Нептуном ми інколи всі узиваєм Або пашню іменуєм Церерою; Вакха найменням Справжнє наймення вино раз у раз заступати волієм (М. Зеров);
– Хіба на них [дітей] розсердишся? І бабунею взивають, і лащаться... (А. Головко);
За молодечих літ на сеймах чи при жбанку Мечем він [Гервазій] ворога як на капусту сік, – І сам Рубакою себе взивать навик (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
2. кого, що. Характеризуючи певними словами, виявляти своє ставлення до кого-, чого-небудь, давати свою оцінку комусь, чомусь.
– Став бурмистер їх [козаків] докоряти, злодіяками, розбишаками взивати (П. Куліш);
Хазяїн не долічивсь свого ліку і зняв бучу: узвав [наймита] і злодієм, й пройдисвітом, і голотою (Марко Вовчок);
Пани своїм злословієм не облишали Сковороду навіть і після його смерті: вони пускали в пам'ять його всілякі ядовиті стріли, узиваючи його невживчивим і гордим (П. Тичина);
Він [дід Кияшко] категорично відмовлявся від передач. Його в камері .. взивали божевільним, непоправним дурнем (Ю. Збанацький);
Леся сама не раз чула, як Федоська взивала чоловіка неподобними, словами (М. Олійник).
3. кого, діал. Кликати, закликати.
Узивають її в хату, питаю: – Чи підеш, чи ні? (Сл. Б. Грінченка).
4. без прям. дод., заст. Просити, молити, благати, звертаючись до кого-, чого-небудь за допомогою, порадою, розрадою і т. ін.
Увішедши [увійшовши] Наум у церкву, так і пав перед образами та .. знай узивав: – Господи милосердний! (Г. Квітка-Основ'яненко);
І тільки дяк, старий гуцульський дяк, взивав до небес, випрошуючи помилування й благостині для угасшого заступника народного (Г. Хоткевич);
– Довбуше! – взиває мати. – Дай-но сили одиноким, Дай-но блиску в нашу хату! (А. Малишко).
Значення в інших словниках
- узивати — узива́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- узивати — див. ганьбити Словник синонімів Вусика
- узивати — (взивати), -аю, -аєш, недок., узвати, узву, узвеш, док., розм. 1》 перех. Іменувати кого-, що-небудь; називати, звати. 2》 перех. Характеризуючи певними словами, виявляти своє ставлення до кого-, чого-небудь, давати свою оцінку комусь, чомусь. 3》 перех. Великий тлумачний словник сучасної мови
- узивати — КЛИ́КАТИ (голосом, жестом просити наблизитися, обізватися, зайти тощо), ПОКЛИКА́ТИ розм., ЗВА́ТИ розм.; ГУКА́ТИ, НАГУ́КУВАТИ (голосно); ВОЛА́ТИ (голосно, просячи допомоги); МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ (просити підійти, роблячи певні знаки рукою... Словник синонімів української мови
- узивати — Узива́ти, -ва́ю, -ва́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- узивати — УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УЗВА́ТИ, узву́, узве́ш, док., розм. 1. перех. Іменувати кого-, що-небудь; називати, звати. — Як же тебе узивать, рибонько? (Барв., Опов.. Словник української мови в 11 томах
- узивати — Узива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. узвати, узву, узвеш, гл. 1) Обзывать, обозвать. Полежієм, домонтарем, гречкосієм узивати. Мет. 415. 2) Преим. несов. в. призывать. Бога взивай, а руки прикладай. Ном. № 65. 3) Звать, зазывать, зазвать. Узивають її в хату, питаю: чи підеш, чи ні? Грин. ІІІ. 424. Словник української мови Грінченка