узивати
УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УЗВА́ТИ, узву́, узве́ш, док., розм.
1. перех. Іменувати кого-, що-небудь; називати, звати.
— Як же тебе узивать, рибонько? (Барв., Опов.., 1902, 76);
Жила удова з дітьми у хатці, — навіть би й хаткою узивати не годилося — хижкою (Вовчок, І, 1955, 288);
— А не будеш же мене більш узивати Барабашем? — питає Черевань (П. Куліш, Вибр., 1969, 177);
Море Нептуном ми інколи всі узиваєм Або пашню іменуєм Церерою; Вакха найменням Справжнє наймення вино раз у раз заступати волієм (Зеров, Вибр., 1966, 177);
За молодечих літ на сеймах чи при жбанку Мечем він [Гервазій] ворога як на капусту сік, — І сам Рубакою себе взивать навик (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 66);
— Хіба на них [дітей] розсердишся? І бабунею взивають, і лащаться… (Головко, І, 1957, 248).
2. перех. Характеризуючи певними словами, виявляти своє ставлення до кого-, чого-небудь, давати свою оцінку комусь, чомусь.
— Став бурмистер їх [козаків] докоряти, злодіяками, розбишаками взивати (П. Куліш, Вибр., 1969, 176);
Леся сама не раз чула, як Федоська взивала чоловіка неподобними, словами (М. Ол., Леся, 1960, 82);
Пани своїм злословієм не облишали Сковороду навіть і після його смерті: вони пускали в пам’ять його всілякі ядовиті стріли, узиваючи його невживчивим і гордим (Тич., III, 1957, 215);
Він [дід Кияшко] категорично відмовлявся від передач. Його в камері.. взивали божевільним, непоправним дурнем (Збан., Єдина, 1959, 119);
Хазяїн не долічивсь свого ліку і зняв бучу: узвав [наймита] і злодієм, й пройдисвітом, і голотою (Вовчок, І, 1955, 311).
3. перех., діал. Кликати, закликати.
Узивають її в хату, питаю: — Чи підеш, чи ні? (Сл. Гр.).
4. неперех., заст. Просити, молити, благати, звертаючись до кого-, чого-небудь за допомогою, порадою, розрадою і т. ін.
Увішедши [увійшовши] Наум у церкву, так і пав перед образами та.. знай узивав: — Господи милосердний! (Кв.-Осн., II, 1956, 88);
І тільки дяк, старий гуцульський дяк, взивав до небес, випрошуючи помилування й благостині для угасшого заступника народного (Хотк., Довбуш, 1965, 415);
— Довбуше! — взиває мати. — Дай-но сили одиноким, Дай-но блиску в нашу хату! (Мал., II, 1956, 234).
Значення в інших словниках
- узивати — узива́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- узивати — див. ганьбити Словник синонімів Вусика
- узивати — УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УЗВА́ТИ, узву́, узве́ш, док., розм. 1. кого, що. Іменувати кого-, що-небудь; називати, звати. – А не будеш же мене більш узивати Барабашем? – питає Черевань (П. Куліш); – Як же тебе узивать, рибонько?... Словник української мови у 20 томах
- узивати — (взивати), -аю, -аєш, недок., узвати, узву, узвеш, док., розм. 1》 перех. Іменувати кого-, що-небудь; називати, звати. 2》 перех. Характеризуючи певними словами, виявляти своє ставлення до кого-, чого-небудь, давати свою оцінку комусь, чомусь. 3》 перех. Великий тлумачний словник сучасної мови
- узивати — КЛИ́КАТИ (голосом, жестом просити наблизитися, обізватися, зайти тощо), ПОКЛИКА́ТИ розм., ЗВА́ТИ розм.; ГУКА́ТИ, НАГУ́КУВАТИ (голосно); ВОЛА́ТИ (голосно, просячи допомоги); МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ (просити підійти, роблячи певні знаки рукою... Словник синонімів української мови
- узивати — Узива́ти, -ва́ю, -ва́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- узивати — Узива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. узвати, узву, узвеш, гл. 1) Обзывать, обозвать. Полежієм, домонтарем, гречкосієм узивати. Мет. 415. 2) Преим. несов. в. призывать. Бога взивай, а руки прикладай. Ном. № 65. 3) Звать, зазывать, зазвать. Узивають її в хату, питаю: чи підеш, чи ні? Грин. ІІІ. 424. Словник української мови Грінченка