уклякання

УКЛЯКА́ННЯ (ВКЛЯКА́ННЯ), я, с.

Дія за знач. укляка́ти.

– Глянь, глянь! – прошепотів Роман чомусь притишеним голосом (хоч тут можна було голосом кричати на всі легені), коли після чергового вклякання перед ворожими літаками під якимсь груддям вони піднесли голови (І. Багряний);

Переміг темний людський інстинкт, який знав, що стояння тут перед револьвером чи вклякання навколішки з переляку або втікання принесло б раптову смерть (Т. Осьмачка).