уклякати

УКЛЯКА́ТИ (ВКЛЯКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УКЛЯ́КНУТИ (ВКЛЯ́КНУТИ), УКЛЯ́КТИ (ВКЛЯ́КТИ), кну, кнеш; мин. ч. укля́к, ла, ло і укля́кнув, нула, ло; док.

1. Ставати, падати (на коліна).

А на колінах важко перед ним Вклякала жінка, поглядом смутним Вдивляючись у риси захололі (Л. Первомайський);

Маланці забиває дух!.. Не спускаючи очей з вишневого села, тихо осідає вона на коліна. Поруч уклякають діти (В. Бабляк);

Ледве протиснулась [Марія] крізь натовп .. і зараз уклякла на обидва коліна на мокру од крові землю (М. Коцюбинський);

– Ставай!.. сюди ставай... – кивала [Федору Пилиповичу] головою Христя, вклякнувши на коліна перед батьками (А. Іщук);

В тій церковці було повно дітей, і жінок, і стариків. Вони вклякнули й так стояли навколішках, молитовно згорбившись (І. Багряний).

2. Взагалі опускатися на землю, припадати до неї.

Вклякнули [козаки] на холодний сніг і прикипіли (Я. Качура).

3. Дерев'яніти, терпнути від холоду, незручного положення і т. ін.

Стало сонце примеркати, Став Зміяра уклякати (І. Манжура);

І сам не зрозумів [Умар] у мить, коли хапав утопленика, з якого боку вхопити, – а вхопив як слід, аби тільки б не вклякнули ноги (Іван Ле);

Кирило Смолярчук аж шиєю уклякнув, слухаючи Мічугіна (Г. Косинка).

4. Хилитися, никнути (про злаки); робитися сухим, негнучким (про рослини взагалі).

– Наше жито вже сиплеться; через день, через два воно вже вклякне! (І. Нечуй-Левицький).

5. Втрачати енергію, бадьорість, впадати в пригнічений настрій.

Хмельницький якось укляк, випустив нагайку з руки і, відійшовши до лави, сів біля столу (Іван Ле).

6. Ставати нерухомим, завмирати (від несподіванки, страху і т. ін.).

Учта, яку виявили Хмельницького споборники, зворушила запорожців. На якийсь час вони споважніли, розправили плечі, розгладили вуса і уклякли, мов на молитві (П. Панч);

Ганна, як стояла, так і вклякла на тому ж місці, наче вкопана. Оця дивна зустріч і розмова вразили дівчину, справді, як блискавка (В. Козаченко);

* У порівн. Довго стояла [Паша] посеред світлиці, мов уклякла. Бракувало сил поворухнутись, лише руки тіпалися й чомусь отерпли губи (М. Циба).

7. тільки док., розм., рідко. Те саме, що замо́вкнути.

Так він і вклякнув, наче води в рот набрав (Сл. Б. Грінченка).