укосити

УКОСИ́ТИ (ВКОСИ́ТИ), ошу́, о́сиш, док.

1. що і без прям. дод. Косячи, одержати, здобути трохи або якусь кількість.

– Ой, – каже батько, – як же ми мало вкосили! (із журн.);

Маржинки якась пара хвостів, та й тої годувати нічим: десь по узбіччях насмикає Єлена, та Олекса десь укосить заробляючи – ото й усе (Г. Хоткевич);

Приїхавши на яровий клин вкосити коням мішанки, Карпо побачив Оксану (А. Іщук);

* Образно. Хто боровся, горів і натерпівся горя, Той по праву достаток і щастя укосить (А. Малишко).

2. за ким, з ким, розм. Косячи, встигати за ким-небудь, бути нарівні з кимось.

– Тоді вільні стени були, – скільки хто закосив, те й твоє... Так ніхто було за мною не вкосить (Остап Вишня);

Всі ж бо знають, що за завзятий робітник з Остапа. Не вкосить ніхто з ним (К. Гордієнко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me