1. Словник української мови у 20 томах

уповноваження

УПОВНОВА́ЖЕННЯ (ВПОВНОВА́ЖЕННЯ), я, с.

Надані кому-небудь право, дозвіл діяти, говорити від чийого-небудь імені.

[Внутрішній політик:] Перепрошаю, я не давав уповноваження говорити в моїм імені (І. Франко);

Охоче посилаю Вам уповноваження на право перекладати мої оповідання (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. уповноваження — уповноваження – повноваження Не думайте, що ці іменники синоніми. Різниця між ними є, і не тільки значеннєва. Уповноваження – надання комусь прав діяти від імені того, хто це доручає. Одержати уповноваження на проведення ревізії. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. уповноваження — уповнова́ження іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  3. уповноваження — УПОВНОВАЖЕННЯ – ПОВНОВАЖЕННЯ Уповноваження, р. мн. -ень. Надання кому-небудь права, дозволу діяти, говорити від чийогось імені. Охоче посилаю вам уповноваження про право перекладати мої оповідання (М.Коцюбинський). Повноваження. Літературне слововживання
  4. уповноваження — (вповноваження), -я, с. Надані кому-небудь право, дозвіл діяти, говорити від чийого-небудь імені. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. уповноваження — Уповнова́ження, -ння; -ження, -ва́жень і -женнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. уповноваження — УПОВНОВА́ЖЕННЯ (ВПОВНОВА́ЖЕННЯ), я, с. Надані кому-небудь право, дозвіл діяти, говорити від чийого-небудь імені. [Внутрішній політик:] Перепрошаю, я не давав уповноваження говорити в моїм імені (Фр. Словник української мови в 11 томах