уповноважений
УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е.
Дієпр. пас. до уповнова́жити.
– Я не уповноважений з вами вести про це розмову .. – А я з вами уповноважений говорити про все, що є в душі моїй (О. Гончар);
З метою підвищення мобільності ринку праці зменшено строк попередження працівником власника або уповноваженого ними органу про звільнення (з газ.);
// у знач. прикм. Який має певні повноваження.
– Як ви смієте?! Я уповноважений емісар від головного командувача... (В. Еллан-Блакитний);
// у знач. ім. уповнова́жений, ного, ч.; уповнова́жена, ної, ж. Довірена особа, яка діє за наданими їй повноваженнями.
Потроху сторонні розсотуються з контори. Зостаються лише правлінці, уповноважений та агроном (В. Логвиненко);
Фактично умови контракту нав'язує та сторона, в якої більше прав, тобто власник підприємства або його уповноважений (з публіц. літ.);
Уповноважених на селі поменшало. Порядку побільшало (А. Крижанівський);
* Образно. Якщо прийняти примат, старшинство .. квітки, рослини .. тоді людина виявляє себе лише динамічним агентом квітки, її посланцем, побратимом, уповноваженим (О. Бердник).
Значення в інших словниках
- уповноважений — уповнова́жений 1 дієприкметник від: уповнова́жити уповнова́жений 2 прикметник який має певні повноваження уповнова́жений 3 іменник чоловічого роду, істота довірена особа Орфографічний словник української мови
- уповноважений — (представник) повноважний, що має повноваження, наділений повноваженнями, г. уповажнений, управнений, умандатований; ЯК ІМ. довірена особа, з. повірник, як ім. повірений. Словник синонімів Караванського
- уповноважений — [ўпоўноважеинией] = вповноважений м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- уповноважений — (вповноважений), -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до уповноважити. || у знач. прикм.Який має певні повноваження. || у знач. ім. уповноважений, -ного, ч.; уповноважена, -ної, ж. Довірена особа, яка діє за наданими їй повноваженнями. Уповноважена особа. Великий тлумачний словник сучасної мови
- уповноважений — УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ) ім. (довірена особа для виконання якогось доручення), ПОВІ́РЕНИЙ, ПОВІ́РНИК, ДЕПУТА́Т, ВІДПОРУ́ЧНИК діал. Уповноважені знову поїхали на села вербувати людей (М. Словник синонімів української мови
- уповноважений — Уповнова́жений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- уповноважений — УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до уповнова́жити. — Я не уповноважений з вами вести про це розмову.. — А я з вами уповноважений говорити про все, що є в душі моїй більшовицькій (Гончар, II, 1959, 405); // у знач. прикм. Словник української мови в 11 томах