1. Словник української мови в 11 томах

уповноважений

УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до уповнова́жити.

— Я не уповноважений з вами вести про це розмову.. — А я з вами уповноважений говорити про все, що є в душі моїй більшовицькій (Гончар, II, 1959, 405);

// у знач. прикм. Який має певні повноваження.

— Як ви смієте?! Я уповноважений емісар від головного командувача… (Еллан, II, 1958, 16);

// у знач. ім. уповнова́жений, ного, ч.; уповнова́жена, ної, ж. Довірена особа, яка діє за наданими їй повноваженнями.

Потроху сторонні розсотуються з контори. Зостаються лише правлінці, уповноважений та агроном (Логв., Літа.., 1960, 14);

Народні збори обрали його Народним уповноваженим до Москви на сесію Верховної Ради (Чорн., Визвол. земля, 1950, 211).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. уповноважений — уповнова́жений 1 дієприкметник від: уповнова́жити уповнова́жений 2 прикметник який має певні повноваження уповнова́жений 3 іменник чоловічого роду, істота довірена особа Орфографічний словник української мови
  2. уповноважений — (представник) повноважний, що має повноваження, наділений повноваженнями, г. уповажнений, управнений, умандатований; ЯК ІМ. довірена особа, з. повірник, як ім. повірений. Словник синонімів Караванського
  3. уповноважений — [ўпоўноважеинией] = вповноважений м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  4. уповноважений — УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. до уповнова́жити. – Я не уповноважений з вами вести про це розмову .. – А я з вами уповноважений говорити про все, що є в душі моїй (О. Словник української мови у 20 томах
  5. уповноважений — (вповноважений), -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до уповноважити. || у знач. прикм.Який має певні повноваження. || у знач. ім. уповноважений, -ного, ч.; уповноважена, -ної, ж. Довірена особа, яка діє за наданими їй повноваженнями. Уповноважена особа. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. уповноважений — УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ) ім. (довірена особа для виконання якогось доручення), ПОВІ́РЕНИЙ, ПОВІ́РНИК, ДЕПУТА́Т, ВІДПОРУ́ЧНИК діал. Уповноважені знову поїхали на села вербувати людей (М. Словник синонімів української мови
  7. уповноважений — Уповнова́жений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)