уповноважений
уповнова́жений 1
дієприкметник
від: уповнова́жити
уповнова́жений 2
прикметник
який має певні повноваження
уповнова́жений 3
іменник чоловічого роду, істота
довірена особа
Джерело:
Орфографічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- уповноважений — (представник) повноважний, що має повноваження, наділений повноваженнями, г. уповажнений, управнений, умандатований; ЯК ІМ. довірена особа, з. повірник, як ім. повірений. Словник синонімів Караванського
- уповноважений — [ўпоўноважеинией] = вповноважений м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- уповноважений — УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. до уповнова́жити. – Я не уповноважений з вами вести про це розмову .. – А я з вами уповноважений говорити про все, що є в душі моїй (О. Словник української мови у 20 томах
- уповноважений — (вповноважений), -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до уповноважити. || у знач. прикм.Який має певні повноваження. || у знач. ім. уповноважений, -ного, ч.; уповноважена, -ної, ж. Довірена особа, яка діє за наданими їй повноваженнями. Уповноважена особа. Великий тлумачний словник сучасної мови
- уповноважений — УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ) ім. (довірена особа для виконання якогось доручення), ПОВІ́РЕНИЙ, ПОВІ́РНИК, ДЕПУТА́Т, ВІДПОРУ́ЧНИК діал. Уповноважені знову поїхали на села вербувати людей (М. Словник синонімів української мови
- уповноважений — Уповнова́жений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- уповноважений — УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до уповнова́жити. — Я не уповноважений з вами вести про це розмову.. — А я з вами уповноважений говорити про все, що є в душі моїй більшовицькій (Гончар, II, 1959, 405); // у знач. прикм. Словник української мови в 11 томах