уповноважений

Значення в інших словниках

1. уповноважений — уповнова́жений 1 дієприкметник від: уповнова́жити уповнова́жений 2 прикметник який має певні повноваження уповнова́жений 3 іменник чоловічого роду, істота довірена особа Орфографічний словник української мови
2. уповноважений — (представник) повноважний, що має повноваження, наділений повноваженнями, г. уповажнений, управнений, умандатований; ЯК ІМ. довірена особа, з. повірник, як ім. повірений. Словник синонімів Караванського
3. уповноважений — УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. до уповнова́жити. – Я не уповноважений з вами вести про це розмову .. – А я з вами уповноважений говорити про все, що є в душі моїй (О. Словник української мови у 20 томах
4. уповноважений — (вповноважений), -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до уповноважити. || у знач. прикм.Який має певні повноваження. || у знач. ім. уповноважений, -ного, ч.; уповноважена, -ної, ж. Довірена особа, яка діє за наданими їй повноваженнями. Уповноважена особа. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. уповноважений — УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ) ім. (довірена особа для виконання якогось доручення), ПОВІ́РЕНИЙ, ПОВІ́РНИК, ДЕПУТА́Т, ВІДПОРУ́ЧНИК діал. Уповноважені знову поїхали на села вербувати людей (М. Словник синонімів української мови
6. уповноважений — Уповнова́жений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. уповноважений — УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до уповнова́жити. — Я не уповноважений з вами вести про це розмову.. — А я з вами уповноважений говорити про все, що є в душі моїй більшовицькій (Гончар, II, 1959, 405); // у знач. прикм. Словник української мови в 11 томах