уподоба

УПОДО́БА (ВПОДО́БА), и, ж.

Почуття приємності, задоволення, симпатії, викликане ким-, чим-небудь.

Збіга мені на думку, з чого-то береться часом, чим держиться та, мовляв, уподоба, чи любва? (Марко Вовчок);

Пан Зефірин з уподобою повів очима по столі (І. Франко);

// Смак.

– Ну і вподоба в убранні в тутешніх дам! неначе в Константинополі абощо (І. Нечуй-Левицький).

(1) По свої́й (вла́сній) уподо́бі – за власним смаком, бажанням.

Я собі шапку таки по своїй уподобі вибрав (Сл. Б. Грінченка);

Непереможне бажання потягло її [Гюлле] туди, в ті дивні країни, де жінка .. може прокладати шляхи по своїй уподобі (Олесь Досвітній);

Був чолов'яга він лагідного ума: .. вчащав туди й сюди по власній уподобі (П. Куліш);

Андрій прямі висновки поробив уже сам, по своїй уподобі (І. Багряний);

Якщо релігійний потойбіч уже зруйнований, .. то лишається ще відносне безсмертя ідеї, до якої кожен може себе прилучити, по своїй уподобі (В. Підмогильний).

○ (2) До вподо́би (сподо́би), кому, зі сл. бути, стати, припасти і т. ін., у знач. пред. – подобатися.

Не знаю, чи будуть Вам до сподоби, але я дуже дякував би Вам, коли б Ви .. справили, що можна, та написали мені свою думку щодо моїх праць (М. Коцюбинський);

По обличчі Софії видко, що їй надто до сподоби те убрання (Леся Українка);

Відколи парубкував [Зінько], тільки одна дівчина й припала йому була трохи до вподоби – то була наймичка Левантине (Б. Грінченко);

(3) Не до вподо́би (сподо́би), кому, зі сл. бути, стати, припасти і т. ін., у знач. пред. – не подобатися.

[Дон Пабло:] І жарти сі мені не до сподоби (Леся Українка);

– До якого ж часу, батьку, будемо отак сидіти? – питався Андрій, якому таке життя було явно не до вподоби (О. Довженко).