уподоба

УПОДО́БА (ВПОДО́БА), и, ж. Почуття приємності, задоволення, симпатії, викликане ким-, чим-небудь.

Збіга мені на думку, з чого-то береться часом, чим держиться та, мовляв, уподоба, чи любва? (Вовчок, VI, 1956, 287);

Пан Зефірин з уподобою повів очима по столі (Фр., II, 1950, 367);

// Смак.

— Ну і вподоба в убранні в тутешніх дам! неначе в Константинополі абощо (Н.-Лев., V, 1966, 136).

Бу́ти (ста́ти, припада́ти, припа́сти і т. ін.) до вподо́би кому — подобатися.

Відколи парубкував [Зінько], тільки одна дівчина й припала йому була трохи до вподоби — то була наймичка Левантине (Гр., II, 1963, 324);

— Треба сказати тобі, Павлушо, по щирості, чимдалі більш ти мені до вподоби. Що напористий отакий (Головко, II, 1957, 274);

Бу́ти не до вподо́би кому — не подобатися.

— До якого ж часу, батьку, будемо отак сидіти? — питався Андрій, якому таке життя було явно не до вподоби (Довж., І, 1958, 241);

По свої́й уподо́бі — за власним смаком, бажанням.

Я собі шапку таки по своїй уподобі вибрав (Сл. Гр.);

Непереможне бажання потягло її [Гюлле] туди, в ті дивні країни,, де жінка.. може прокладати шляхи по своїй уподобі (Досв., Гюлле, 1961, 102).