1. Словник української мови у 20 томах

упокій

УПОКІ́Й (ВПОКІ́Й), ко́ю, ч.

1. заст. Спокій.

За дурною головою нема ногам упокою (Номис);

Як прийшла неділя, то нема йому [Денисові] впокою: муляє його той Чорний яр. Чи йти, чи не йти? (Б. Грінченко).

2. церк. Дія за знач. упоко́їти 2.

(1) За упокі́й [душі́]:

а) попинальна молитва за покійного.

Батько світить увечері в хаті, читає псалтир за впокій душі, мати голосить (А. Тесленко);

б) традиційна формула поминання покійного.

– Наливай, Лукаше, за упокій діда Дуная. – А що, Октаве, з ним? Нещастя яке? – загомоніли люди (М. Стельмах);

(2) З упоко́єм – спокійно.

Уста стиснув [Чайченко]; голову підняв гордо, і очі блисконули... Та все те потаївши у собі, ніби з упокоєм помалу устав... (Марко Вовчок);

– Ей, пане полковнику!.. Держись за його [Сомка]; то ще й сам, і всі ми поживемо з упокоєм (П. Куліш);

(3) Не дава́ти / не да́ти упоко́ю кому і без дод. – дуже турбувати, тривожити, хвилювати кого-небудь.

Скільки йому цей Демко дошкуляє в громаді своєю правдою, а оце ще й сюди притисся, і тут упокою не дає (Б. Грінченко).

◇ Ві́чний спо́кій (по́кі́й, упокі́й) див. спо́кій;

Поча́ти за (во) здоро́в'я (ц.-с. здра́віє), а кінчи́ти (звести́) за упокі́й див. почина́ти.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. упокій — упокі́й іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. упокій — (впокій), -кою, ч. 1》 заст.Спокій. 2》 церк. Дія за знач. упокоїти 2). За упокій [душі] — молитися за покійного. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. упокій — СПО́КІЙ (душевний стан, коли немає хвилювання, тривоги, роздратування і т. ін.), СУПОКІ́Й, РІВНОВА́ГА, УМИРОТВОРІ́ННЯ підсил. книжн., ПО́КІЙ заст., УПОКІ́Й (ВПОКІ́Й) заст., ПОВА́ГА діал.; ФЛЕ́ГМА (незворушний спокій, що межує з байдужістю). Словник синонімів української мови
  4. упокій — Упокі́й, -ко́ю, -ко́єм Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. упокій — УПОКІ́Й (ВПОКІ́Й), ко́ю, ч. 1. заст. Спокій. За дурною головою нема ногам упокою (Номис, 1864, № 6682); Як прийшла неділя, то нема йому [Денисові] впокою: муляє його той Чорний яр. Чи йти, чи не йти? (Гр., II, 1963, 251). З упоко́єм — спокійно. Словник української мови в 11 томах
  6. упокій — Упокій, -кою м. 1) Успокоеніе, покой. За дурною головою, нема ногам упокою. Ном. № 6682. з упоко́єм. Спокойно, въ покоѣ, въ спокойствіи. Хліб-сіль з упокоєм вічний час уживати. АД. II. 11. 2) Упокой. За упокой душі її псалтирь прочитає. Шевч. 595. Словник української мови Грінченка