ура

УРА́, виг.

1. Бойовий заклик під час атаки.

І подав команду .. Грянула батарея!.. – Ура-а! – кричали вершники праворуч і ліворуч (О. Довженко);

// у знач. ім., с., невідм.

Скакали іноді козаки, гикаючи й махаючи нагаями; .. вилітало звідкись “ура”, а за ним крик, свист і стук копит (В. Винниченко);

Праворуч, зовсім близько, перекриваючи клекіт бою, лине могутнє “ура” (Я. Качура);

На білому снігу зачорніли постаті бійців, вони бігли і кричали “ура”... (Григорій Тютюнник).

2. Уживається для вираження загального схвалення, захоплення, радості.

Та як ревнуть: “Гуля наш батюшка, гуля! Ура!.. ура!.. ура!..” (Т. Шевченко);

Його проста невеличка річ [промова] подобалася усім найбільше, всі закричали: ура-ура! (Панас Мирний);

– Ура! – несподівано заволав Маковей, притискуючи, трубку до вуха. – Іптап прийшов!.. Іптап! Винищувальний протитанковий артилерійський полк... Гроза німецьких танків (О. Гончар);

// у знач. ім., с.

Голосним “ура” ми підтримали оратора (М. Трублаїні);

Юхим .. все-таки договорив. І все-таки закруглив. Були оплески. Закінчив “урою” (М. Хвильовий).

Підніма́ти (підійма́ти) / підня́ти (підійня́ти) на ура́ див. підніма́ти.

◇ (1) На ура́:

а) (зі сл. брати, братися) наскоком, без підготовки, з надією на випадковий успіх.

[Огнєв:] Ніякого дерзання у цьому наказі нема, воно тут і не ночувало. Тому, що немає у ньому мислі, все береться на ура (О. Корнійчук);

В газетярській діяльності на “ура” не візьмеш, а треба брати щогодинно, щоденно, роками (В. Дрозд);

б) (зі сл. іти, проходити, піти, пройти і т. ін.) з великим успіхом, із загальним схваленням, захопленням, радістю.

Навколо неї сидять онуки, І кожна буква іде на ура (Д. Павличко);

На ура йшли також суницi, чорницi, ожина, бiлi гриби (Г. Вдовиченко);

Олена сама пише сценарії і ставить вистави, які проходять на ура (з газ.);

– Отаке приснилося? Та це ж сцена для комедії .. Та це ж цікавий вертеп можна написати – на ура піде! (О. Бердник);

Твір Петра Полікарповича справді пройшов на ура (А. Крижанівський).