1. Словник української мови у 20 томах

утихомирювати

УТИХОМИ́РЮВАТИ (ВТИХОМИ́РЮВАТИ), юю, юєш, недок., УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ), рю, риш, док., кого, що.

1. Заспокоюючи, умовляючи кого-небудь, припиняти бурхливий вияв якихсь почуттів.

– Мамо! Господь з вами! чого ви вбиваєтесь?.. – втихомирював Корній матір, – от ліпше лагодьте мені хліба на дорогу та вирядьте... (Леся Українка);

Він болів над своєю жінкою, що перемінилася в якесь одностайне, неприступне, втілене горе, і втихомирював її, як міг (О. Кобилянська);

Бабу годі було втихомирити .. Горе її, знайшовши собі вихід в тужливому лементуванні, не знало впину (Ю. Бедзик);

Ся ласкава промова зовсім утихомирила й ображених жінок і артистів (О. Маковей);

// Впливаючи певним чином, примушувати кого-небудь припинити якісь дії, намагатися створити мирний настрій, привести в спокійний стан.

Тут намовою, Там окриком утихомирюють [поліцаї] людей (І. Франко);

Люда й Володя вже почали битися, і тьотя Галя кинулась їх утихомирювати (О. Копиленко);

Отче небесний, син твій спокушений, Утихомир мої страсті земні (М. Вінграновський);

Може б, Шрам і до кінця козаків утихомирив; так .. той потайний зрадця [зрадник] Вуяхевич розсипав гіркі слова в козацькії душі (П. Куліш);

Нелегко було утихомирить народ. Навкруги були погроми, пожежі (М. Коцюбинський);

В темряві зачорніла людська постать, притишеним голосом втихомирила собак (Григорій Тютюнник);

Російський уряд у 1830 р. .. не зважився на такий крок, який зробив австрійський у 1846 р. в Галичині, закликавши селян утихомирювати бунтуючих панів (з наук. літ.);

// ірон. Силою припиняти вияв незадоволення кого-, чого-небудь.

– Козаки втихомирювали село.., кров летіла аж на стіни зборні (М. Стельмах).

2. Послаблювати, усувати що-небудь; впливати заспокійливо, угамовувати.

Спускалася ніч на землю, утихомирювала людські клопоти (Панас Мирний);

Вже укладав [Редліх] собі в голові якнайделікатніші, якнайбільше приятельські фрази, якими хотів утихомирити справедливий гнів капітана (І. Франко);

// Робити спокійним (серце, нерви, душу).

Він намагався говорити спокійно, хоч це йому кепсько вдавалось. Навіть сон не втихомирив розбурханих нервів (В. Гжицький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. утихомирювати — утихоми́рювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. утихомирювати — Заспокоювати, (сердитих) улагоджувати, (дітей) угамовувати, с. (бунт) умиротворяти, УСМИРЯТИ, ПРИБОРКУВАТИ, ф. вкрутити хвоста; вгамовувати, улагоджувати; (біль) притишувати, пригашувати; (собак) укоськувати, док. УТИХОМИРИТИ. Словник синонімів Караванського
  3. утихомирювати — див. підкорювати Словник синонімів Вусика
  4. утихомирювати — див. здержувати Словник чужослів Павло Штепа
  5. утихомирювати — (втихомирювати), -юю, -юєш, недок., утихомирити (втихомирити), -рю, -риш, док., перех. 1》 Заспокоюючи, умовляючи кого-небудь, припиняти бурхливий вияв якихсь почуттів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. утихомирювати — ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ (ВТІ́ШИТИ), УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ) рідше, ПОТІ́ШИТИ рідше, УГАМУВА́ТИ (ВГАМУВА́ТИ), СТІ́ШИТИ розм., УГО́ВТАТИ (ВГО́ВТАТИ) розм. Словник синонімів української мови
  7. утихомирювати — Утихоми́рювати, -рюю, -рюєш; утихоми́рити, -ми́рю, -риш, -рять; утихоми́р, -ми́рте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. утихомирювати — УТИХОМИ́РЮВАТИ (ВТИХОМИ́РЮВАТИ), юю, юєш, недок., УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ), рю, риш, док., перех. Заспокоюючи, умовляючи кого-небудь, припиняти бурхливий вияв якихсь почуттів. — Мамо! Господь з вами! чого ви вбиваєтесь?.. Словник української мови в 11 томах
  9. утихомирювати — Утихомирювати, -рюю, -єш сов. в. утихомирити, -рю, -риш, гл. Успокаивать, успокоить, умиротворить, усмирять, усмирить. Насилу його втихомирила і положила спать. Стор. І. 223. Утихомирь тих проклятих собак. Чуб. II. 147. Словник української мови Грінченка