утишувати

УТИ́ШУВАТИ (ВТИ́ШУВАТИ), ую, уєш і УТИША́ТИ (ВТИША́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УТИ́ШИТИ (ВТИ́ШИТИ), шу, шиш, док., кого, що.

1. Впливати на кого-небудь якимсь чином (умовляти, робити жест і т. ін.), закликаючи поводити себе тихше, спокійніше.

Треба заспокоїти жінку. Я її обіймаю, втишую, говорю якісь слова (М. Коцюбинський);

Рукою утишує [Теофіл] Парвуса, що мав сказати щось гостре (Леся Українка);

– Я сам скажу, мамо, я сам, – намагався втишити її й Михайлик (О. Ільченко);

Данило схопився з крісла, побілів .. “Утишити треба, а то ще вдарить панського посла”, – подумав Андрій (А. Хижняк).

2. Робити менш відчутним (біль, переживання, хвилювання і т. ін.).

Старого рицаря ми бережливо Взяли на руки, в келію внесли, Кликнули брата Агапіта живо, Що .. рани вмів гоїти, біль втишать (І. Франко);

Вона набрала повні груди повітря, щоб утишити своє хвилювання (О. Донченко).

3. Угамовувати, зменшувати (голод, спрагу).

Кусень печеного м'яса втишив його голод (І. Франко).

◇ (1) Ути́шити (вти́шити) се́рце чиє – послабити чий-небудь душевний біль.

– Втихни, Катре, втихни..! – Втиши ж ти перш моє серце! – одмовила [Катря] ридаючи (Марко Вовчок).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me