утишувати

УТИ́ШУВАТИ (ВТИ́ШУВАТИ), ую, уєш і УТИША́ТИ (ВТИША́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УТИ́ШИТИ (ВТИ́ШИТИ), шу, шиш, док., перех.

1. Впливати на кого-небудь якимсь чином (умовляти, робити жест і т. ін.), закликаючи поводити себе тихше, спокійніше.

Треба заспокоїти жінку. Я її обіймаю, втишую, говорю якісь слова (Коцюб., І, 1955, 418);

Рукою утишує [Теофіл] Парвуса, що мав сказати щось гостре (Л. Укр., II, 1951, 463);

— Я сам скажу, мамо, я сам, — намагався втишити її й Михайлик (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 48);

Данило схопився з крісла, побілів.. «Утишити треба, а то ще вдарить панського посла», — подумав Андрій (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 597).

2. Робити менш відчутним (біль, переживання, хвилювання і т. ін.).

Старого рицаря ми бережливо Взяли на руки, в келію внесли, Кликнули брата Агапіта живо, Що.. рани вмів гоїти, біль втишать (Фр., XIII, 1954, 283);

Вона набрала повні груди повітря, щоб утишити своє хвилювання (Донч., VI, 1957, 369).

♦ Ути́шити (вти́шити) се́рце див. се́рце.

3. Угамовувати, зменшувати (голод, спрагу).

Кусень печеного м’яса втишив його голод (Фр., VI, 1951, 102).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me