утор
УТО́Р (ВТОР), а, ч., спец.
Паз на краю бочки, діжки, барила для вставлення дна.
Виріже [бондар] утори.., зіб'є туго дно, – завтра в нього вдарить хмільно молоде вино (М. Рудь);
// Крайня частина клепок бочки, діжки, барила, в якій прорізано такий паз.
Мартинко припав унизу біля дна діжки, рачкував біля неї. Діжка важко схитнулася, потім утори дна відірвалися від кам'яної підлоги, діжка нахилом зводилася (Іван Ле).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- утор — уто́р іменник чоловічого роду в діжці в однині вживається рідко Орфографічний словник української мови
- утор — див. утори. Великий тлумачний словник сучасної мови
- утор — слаби́й (слабки́й) на уто́ри. Невитриманий, неврівноважений. Богині в гніві .. на утори слабі. З досади часом і брехнуть, І, як перекупки, горланять (І. Фразеологічний словник української мови
- утор — ПАЗ (заглибина, гніздо в предметі, деталі), ФУ́ГА, ҐА́РА розм.; УТО́РИ (ВТО́РИ) мн. (у дерев'яній посудині). Якщо прядка скрипіла, бабуся підливала в пази олійки (М. Словник синонімів української мови
- утор — УТО́Р див. уто́ри. Словник української мови в 11 томах