утямити

УТЯ́МИТИ (ВТЯ́МИТИ), млю, миш; мн. утя́млять; док., що і без прям. дод., розм.

1. Зрозуміти щось, осягти суть чого-небудь.

– Ви розкажіть мені, з чого і як скоїлось ваше лихо, нехай я усю подрібницю втямлю (Марко Вовчок);

Молодиця не вміла до пуття спекти хліб та паляниці. Баба Зінька показала їй раз-другий, і розумна .. Соломія швидко втямила цю хазяйську справу (І. Нечуй-Левицький);

Спершу нічого не міг утямити, тільки дивився пильно, й на його смаглявому виду з'явився переляк (Є. Гуцало);

– Малий він ще... Виросте, утямить усе... (Ю. Мушкетик);

Все це були хлоп'ята не старші п'ятнадцяти років, з ними серйозної розмови не почнеш – нічого не втямлять (Ф. Бурлака);

Юхим почув про це в кузні. Що це не пуста балачка [пожежа економії], він зразу ж утямив, тільки-но сказали йому, що повернувся Невкипілий із своїх мандрів (А. Головко);

// Дійти до певного висновку, усвідомити що-небудь.

– Тепер і сам найясніший утямив, що козаки – то сила! (С. Добровольський);

Не можна сказати, що маси не втямили й не тямили його політики в ті бурливі часи загального політичного руху (з наук.-попул. літ.).

2. Зберегти у пам'яті, затямити.

– Втямте собі: всюди, де вас не будуть допитувати, маєте говорити одно: ви хотіли тільки налякати пана, побити, потрощити йому зі злості вікна (М. Стельмах);

Непізнане пішло у небуття. І десь, колись, через багато літ, ніхто цього й не втямить вже як слід, не зніме шапку, не проллє сльози (Л. Костенко).

3. Виявивши кмітливість, здогадатися про що-небудь.

Юхим таки одбив гвинтівкою перший удар – клинок дзвякнув об гвинтівку й одскочив, але козак утямив це: замахнувшись ніби рубати, він натомість несподівано шименув клинком Юхима в груди (А. Головко);

А я мовчу. Малий, але теж утямив: люди на фронт їдуть (Ю. Мушкетик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

утямити

Значення в інших словниках