утішатися

УТІША́ТИСЯ (ВТІША́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УТІ́ШИТИСЯ (ВТІ́ШИТИСЯ), шуся, шишся, док., ким, чим, без дод. і заст. на кого – що.

1. Відчувати втіху, ставати радісним, задоволеним.

Еней побідой утішався (І. Котляревський);

Старий Корній утішається онуками... (Б. Грінченко);

Останньою цигаркою втішаючись і гріючи долоні до вогню, я думаю про те, що то є щастя (В. Барка);

Яка радість – наші діти. Весела й дзвінка радість. Втішаються, радіють батьки: чудесна зміна росте (О. Ковінька);

[Річард:] Я так утішився, як ти приїхав до нас в колонію! Вітав я друга в тобі, мій Джонатане! (Леся Українка);

// рідко. Виявляти, висловлювати радість, задоволення.

Горпина утішалася перед Христею своїми дітьми, котрі на полу натоптувались пирогами (Панас Мирний);

// Розважатися, веселитися.

Недовго й ти, моя панно, Будеш утішатись Та по балах у веселих Таночках звиватись (Леся Українка);

Вона прийняла його .. вночі, коли султан або вже спав, або втішався зі своєю улюбленою жоною Махідевран (П. Загребельний).

2. Переставати відчувати сум, неспокій, хвилювання і т. ін.

Мати почала його вговоряти та тішити якомога .. Тільки що Кармель нічим не втішається, нічим не успокоюється (Марко Вовчок);

Спершу таки була пожурилася мати та й утішилася: живе [Артем] непогано і матір таки не забуває – хоч зрідка, а приїздить у гості (А. Головко);

Чоботи були великі, але він відразу ж утішився: “Перешию” (Григорій Тютюнник).