утішатися

УТІША́ТИСЯ (ВТІША́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УТІ́ШИТИСЯ (ВТІ́ШИТИСЯ), шуся, шишся, док., ким, чим, без додатка і заст. на кого — що.

1. Відчувати втіху, ставати радісним, задоволеним.

Еней побідой утішався (Котл., І, 1952, 267);

Старий Корній утішається онуками… (Гр., І, 1963, 430);

Яка радість — наші діти. Весела й дзвінка радість. Втішаються, радіють батьки: чудесна зміна росте (Ковінька, Кутя.., 1960, 51);

[Річард:] Я так утішився, як ти приїхав до нас в колонію! Вітав я друга в тобі, мій Джонатане! (Л. Укр., III, 1952, 48);

// рідко. Виявляти, висловлювати радість, задоволення.

Горпина утішалася перед Христею своїми дітьми, котрі на полу натоптувались пирогами (Мирний, III, 1954, 330);

// Розважатися, веселитися.

Недовго й ти, моя панно, Будеш утішатись Та по балах у веселих Таночках звиватись (Л. Укр., І, 1951, 7).

2. Переставати відчувати сум, неспокій, хвилювання і т. ін.

Мати почала його вговоряти та тішити якомога.. Тільки що Кармель нічим не втішається, нічим не успокоюється (Вовчок, І, 1955, 348);

Спершу таки була пожурилася мати та й утішилася: живе [Артем] непогано і матір таки не забуває — хоч зрідка, а приїздить у гості (Головко, II, 1957, 233);

Чоботи були великі, але він відразу ж утішився: «Перешию» (Тют., Вир, 1964, 422).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

утішатися

Значення в інших словниках