ушановувати

УШАНО́ВУВАТИ (ВШАНО́ВУВАТИ), ую, уєш, недок., УШАНУВА́ТИ (ВШАНУВА́ТИ), у́ю, у́єш, док., кого, що.

1. Виявляти пошану, повагу до кого-, чого-небудь; поважати.

[Семпроній:] Ні. Я ж не кажу зректися християнства. Вшануйте римський звичай, і ніхто вам не заборонить кланятися Богу, якому хочете (Леся Українка);

Це ж його приятель, що й на храму з ним стрівався і на ярмарку у Вільшаній. Підійшов [дід], признався, привітався, вклонився, – хоч і сліпий той, а треба й сліпого вшанувати (О. Іваненко);

Якщо ти й живий – тим гірше для тебе: вшановуєм тільки мертвих (В. Стус);

Надюшенька виявилась дуже турботливою і дуже уважною до людей. За це люди полюбили її, вшанували (В. Земляк);

// Виявляти пошану, повагу до кого-небудь, влаштовуючи урочисте зібрання (збори, засідання і т. ін.) на його честь.

Запрошували і духові оркестри. Шпола ушановувала своїх визначних земляків. І вшановувала на славу, бо пишалася ними і була вдячна за те, що вони не поривали зв'язку з рідними пенатами (із журн.);

// чим і без дод. Оцінюючи заслуги, нагороджувати кого-небудь чимось в знак пошани, відзначати, обдаровувати або обирати ватажком, керівником і т. ін.

М. Т. Савіна від імені акторів вшанувала Кропивницького на виставі “Наталки Полтавки” золотим лавровим вінком (з наук. літ.);

– Та коли вже мене [кошового] вшанували, то моя рада: не гаяти, товариші, часу і гнатися за татарином (О. Довженко);

Сумлінно й ретельно підтримував Петро Конашевич тих, хто його вшанував гетьманською булавою (З. Тулуб).

2. чим. Своєю увагою, присутністю і т. ін. робити честь кому-небудь.

Всі запрошені радо дали згоду вшанувати своєю присутністю їх родинне торжество (Ю. Смолич);

Помітивши Ліну, що з книжечками під пахвою стебелясто сутулилась осторонь біля газетної вітрини, Гриня мимохідь вшанував її своєю увагою: – Здавати принесла? (О. Гончар);

// Показувати, виявляти увагу, які-небудь почуття до когось, чогось.

Орденоносні пси – могутні груди, обвішані медалями, .. проходять, зневагою вшановуючи натовп (В. Стус).

3. тільки док., чим і без дод., розм. Пригостити, почастувати кого-небудь.

[Пищимуха:] Ми до тебе, як та татарва, цілою ордою. [Іван Степанович:] Знайдеться чим ушанувати дорогих гостей... (М. Кропивницький);

Маланка з матір'ю .. ламали голову, як вшанувати дорогого гостя (К. Гордієнко);

// ірон.

[Бійці:] Як ти думаєш, чим би його найкраще вшанувати, оце фашистське опудало? – Куля? – Жаль металу... (О. Левада).

(1) Ушано́вувати / ушанува́ти [сві́тлу] па́м'ять чию, кого:

а) виявляти чимось свою пошану до пам'яті когось.

Сьогодні вночі, – лунав голос з трибуни, – гайдамаки по-звірячому забили нашого дорогого товариша .. Вшануймо його світлу пам'ять мовчанням! (А. Головко);

Взявшись за руки, ми обоє стояли мовчки в глибокій зажурі, вшановуючи світлу пам'ять того, кого по праву обоє могли назвати своїм батьком (І. Цюпа);

б) відзначати пам'ятну дату, річницю когось померлого.

До Жовтневої революції грузинська громадськість урочисто вшановувала пам'ять Т. Г. Шевченка у 1911 році (півстоліття з дня смерті) та в 1914 році (століття з дня народження) (із журн.).

◇ (2) Вшанува́ти / вшано́вувати па́м'ять – згадати покійного з повагою.

Правда, у польських істориків і публіцистів трудно знайти спогад про сього українця-полонофіла [Потебню], але великорус Герцен вшанував його пам'ять щирим і гарячим словом в своїх звісних мемуарах “Былое и думы” (Леся Українка).