флексія

ФЛЕ́КСІЯ, ї, ж., лінгв.

Змінне при відмінюванні закінчення слова або змінний звук, в основі слова, за допомогою якого утворюється нова форма слова.

Двоскладові прикметники на -кий, -ка, -ке мають звичайно наголос на флексії (з наук. літ.);

З XIV ст. заявляють про себе вже цілком недвозначно риси специфічно української флексії (з наук. літ.);

Флексія – термін, який широко вживається в мовознавчій літературі з таким же значенням, як і термін закінчення (з наук. літ.).

△ (1) Вну́трішня фле́ксія <�Фле́ксія осно́ви> – зміна голосного або приголосного в корені, що служить для утворення нових слів або форм слова.

Внутрішня флексія зводиться до чергування голосної або приголосної фонеми у слові, виступає показником тієї чи іншої граматичної категорії (з наук. літ.);

(2) Нульова́ фле́ксія, лінгв. – відсутність флексії (закінчення) в одній з форм змінюваних слів.

Нульова флексія .. на фоні інших форм, тобто форм з наявною флексією, сприймається як показник того чи іншого граматичного значення (з наук. літ.).