фінітний
ФІНІ́ТНИЙ, а, е.
1. спец. Який має обмеження; скінченний; протилежне інфінітний (у 1 знач.).
Д. Гільберт наполягав на тому, щоб у теорії доведень дозволялося користуватися лише фінітними методами, які дають змогу уникнути застосування поняття “актуальна нескінченність” (з наук. літ.).
2. грам. Обмежений граматичними формами числа або особи; протилежне інфінітний (у 2 знач.).
Іменні частини мови за своїми предикативними потенціями значно поступаються фінітному дієслову: вони здатні входити до складу присудка, проте не можуть виявляти безпосереднього зв'язку з підметом (з наук. літ.);
Одиницею вимірювання предикативності О. Потебня бере фінітне дієслово (з наук.-попул. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- фінітний — фіні́тний прикметник Орфографічний словник української мови
- фінітний — [ф'ін’ітнией] м. (на) -тному/-т(‘)н'ім, мн. -т(‘)н'і Орфоепічний словник української мови
- фінітний — -а, -е. Обмежений, скінченний. Фінітна функція мат. — функція поза деяким скінченним інтервалом, що тотожно рівна нулю. Фінітний рух фіз. — обмежений у просторі рух мікрочастинки. Великий тлумачний словник сучасної мови