хвоя

ХВО́Я, ї, ж.

1. збірн. Голчасте або лускоподібне листя деяких рослин (сосни, ялини, модрини і т. ін.); шпильки, глиця.

Ось подивись: цей край – Сибір. Одягнений у хвою, шумить дрімучий темний бір, що зветься тут тайгою (Н. Забіла);

Випряжені коні шамотіли сіном і жадібними губами тяглись до зеленої хвої (М. Шеремет);

Хвою використовують у вигляді кормового борошна. Цей корм містить близько 20 процентів протеїну, він багатий на кальцій, фосфор, каротин та вітамін С (з наук. літ.);

З хвої добувають пасту. Вона дещо схожа на меляс, тільки темно-зелена і має запах лісової діброви (з газ.);

// Один листочок з такого дерева; голка, шпилька.

Хвоя кедра досягає завдовжки 8 –11 см, зберігаючись 5 –6 років (з наук. літ.);

// Про запах такого листя.

Павлусь скинув кепку і, вимахуючи нею над головою, вигукнув: – Прощайте, товариші! Хай живе тайга! Ура-а!.. – Але його вигук самотньо прозвучав у чистому, напоєному хвоєю ранковому повітрі (О. Донченко);

З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (В. Собко).

2. збірн. Гілля хвойного дерева.

Вітер тихенько погойдує хвою (Я. Шпорта);

Під звуки литавр учасники фестивалю кладуть “гірлянду Слави”, сплетену з хвої і перевиту червоними стрічками, до підніжжя могили Невідомого солдата (з газ.);

// Хвойний ліс, зарості.

3. діал. Сосна.

Поїдьмо до бору та зрубаймо хвою, та поставмо комору та посеред двору (Сл. Б. Грінченка);

Верхів'я хвой горять, немов ті ставники Перед ясним, незміреним склепінням (М. Старицький);

Зимою драли дрань, валяли хвою. Промерзлий хліб рубали, гріли на вогні (М. Стельмах);

* У порівн. Довгий, як хвоя (Номис).