хитання
ХИТА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. хита́ти і хита́тися.
Декому на морі від хитання зле робиться. А мені так нічого (І. Муратов);
Втома поволі охоплювала Ремо і Гюлле. Повільне хитання заколисувало їх на сідлах (Олесь Досвітній);
Маріца своїми загадковими усміхами та сумним хитанням голови .. ще більше непокоїла [Йона] (М. Коцюбинський);
Йшла [Аглая-Феліцітас] хитаючись, мов підпита або та, що багато перебувала в човнах або кораблях, через що й виробляється хитання в ході (О. Кобилянська).
2. перен. Те саме, що вага́ння 2, 3.
На отця Кралевича впливає твердість, з якою Олекса говорить завжди там, де річ іде про його переконання. Жодних хитань, жодних або-або (Г. Хоткевич);
Діалект, чи самостійна мова? Найпустіше в світі се питання, Міліонам треба сього слова, І гріхом усяке тут хитання (І. Франко);
Хитання щодо роду і типу відмінювання в іменниках іншомовного походження буває зумовлене різними причинами (з наук. літ.).
Значення в інших словниках
- хитання — хита́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- хитання — -я, с. 1》 Дія за знач. хитати і хитатися. 2》 перен. Те саме, що вагання 2), 3) Великий тлумачний словник сучасної мови
- хитання — ВАГА́ННЯ (неспроможність відразу вирішити щось), НЕРІШУ́ЧІСТЬ, ХИТА́ННЯ, СУ́МНІВИ, ВАГА́ заст. І підем ми в Подніпров'я Без вагання і без ваги (І. Франко); Олекса ще стоїть у нерішучості, дивиться на кладку, яка все ще розхитується над водою (Ю. Словник синонімів української мови
- хитання — Хита́ння, -ння; -та́ння, -та́нь і -та́ннів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- хитання — ХИТА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. хита́ти і хита́тися. Декому на морі від хитання зле робиться. А мені так нічого (Мур., Бук. повість, 1959, 48); Втома поволі охоплювала Ремо і Гюлле. Повільне хитання заколисувало їх на сідлах (Досв. Словник української мови в 11 томах
- хитання — Хитання, -ня с. Шатаніе, качаніе. Словник української мови Грінченка