хлипкий

ХЛИПКИ́Й, а́, е́, розм.

1. Грузький, тванистий, драглистий.

Хоч десять кроків, хоч п'ять кроків – аби відчути під ногами твердість, а не хлипку ріллю, в яку, здається, ввійшов би з головою, коли б не рухався вперед, а зупинився на місці! (О. Гончар);

Ясногорська, важко чахкаючи в хлипкій драговині, пішла (О. Гончар).

2. перен. Те саме, що кво́лий 1.

В приміщенні було повно білого гусячого пуху .. – З усього готелю постягували [фашисти] пуховики, – зауважив Роман. – І на себе, і під себе. Відстріляється, і в пір'я – грітися. – Така вже раса хлипка (О. Гончар);

// Безвольний, слабохарактерний.

Тільки крутий з горбинкою ніс, .. випнуте чоло з навислими бровами говорили про те, що Гнат Сторожук не з тих покірних і хлипких людей, з яких можна мотуззя сукати (П. Колесник).

3. Супроводжуваний хлипанням.

Витерши очі, перевівши тяжкий, хлипкий подих, додала [мати] гаряче, пристрасно, вкладаючи в слова всю силу, яка ще в ній теплилася: – Учись! Учись, синку, доки я ще є в тебе (І. Рябокляч).