хлипати

ХЛИ́ПАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. Посилено, конвульсійно вдихати, із схлипуванням втягувати повітря, перев. від плачу або від сміху.

Плакала [Гаїнка] довго, тоді помалу-малу почала затихати, вже тільки хлипала, тільки здригалося їй усе тіло (Б. Грінченко);

Вона не могла здержати сміху .. – Ха-ха-ха! всіх... викоренити... ха-ха-ха!.. щоб і на насіння... всіх!.. а-ха-ха!.. – вона аж хлипала (М. Коцюбинський);

Гірка образа ятрила її .. Ткнувшись головою в коліна, вона тут уже наплакалася вволю, хлипаючи, як маленька (О. Гончар);

// Плачучи або зітхаючи, поривчасто втягуючи повітря, говорити що-небудь.

І стала [Венера]хлипать перед ним: “Чим перед тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату...” (І. Котляревський);

Мирослава хлипала голосно, втираючи рясні сльози, що котилися по її лиці (І. Франко);

– Не плач, дурна! Візьми себе в руки. І його [Павла] держи, не випускай, – владно кидала Уляна. – Чим його держати? – хлипала Катря (В. Кучер);

* Образно. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум (М. Коцюбинський);

Сірий, хирявий день надвечір зовсім захворів і зчорнів. Холодний піт стікав з дерев і стріх, краплини його капали на пожовкле листя й тихо хлипали, немов хтось .. без надії виливав свою повну жалів душу (Н. Королева);

// розм. Плакати, голосно вдихаючи, втягуючи повітря; схлипувати.

Та треба... з відьмою не торгуваться [торгуватися], Щоб хлипати не довелось (І. Котляревський);

[Степан:] Отакої! Чого ти, стара, хлипаєш? .. Діждалися доччиного весілля, проси Бога, щоб допоміг діждати й онуків!.. (М. Кропивницький);

[Бебех:] Чи не сором тобі, пане сотнику, хлипати, мов стара баба? Тільки що храбрився, а теперечки й слиниш (О. Стороженко);

Стаха хлипала не дуже переконливо, бо крізь розставлені пальці, якими затуляла лице, хитро блимало синє, як намистинка, око (Ірина Вільде);

* Образно. У великому залі ресторану завивали і хлипали скрипки, бряжчали тарілки, ухкав величезний барабан (Ю. Збанацький).

2. Важко, голосно вдихати повітря чи дихати; хапати повітря, зводити дух.

Подибав [Вовк] у лісі Вовчицю, далі Ведмедя, Кабана, Оленя – всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тілько хлипає, баньки витріщив (І. Франко).

3. розм. Рухаючись, видавати плескіт (про рідину або що-небудь у рідині, з рідиною); хлюпати.

На річку йшла, Чоботи скрипали, А з річки йшла, Чоботи хлипали (І. Нечуй-Левицький);

Над човном пролітають вечірні птиці, недалеко важко скинувся сом, а вода тихенько співає і хлипає за веслом (М. Стельмах);

Хлипав попереду бовт, хлюпала на трав'яних перекатах вода (Ю. Мушкетик);

// безос.

За якийсь час дощ притих, однак у лісі ще хлипало від нього (О. Кобилянська);

Все тіло його боліло, в правому усі щось хлипало, з розбитих зубів текла кров (І. Микитенко).

◇ (1) Хли́пати в кула́к – приховувати сльози.

Сама з царицей горювала [Ганна], І сльози рукавом втирала, І хлипала собі в кулак (І. Котляревський).