хмарити
ХМА́РИТИ, рю, риш, недок.
1. тільки 3 ос., безос. Ставати хмарним, укриватися хмарами.
Усі очі козацькії вже у той бік вдивлялися. Справді, наче хмарило звідтіль (Марко Вовчок);
Так було душно, що аж уночі приходилось умиватись та віялом обмахуватись; тепер все хмарить і парить, і вітром пекучим несе, але дощу нема (Леся Українка).
2. кого, що, перен. Робити кого-, що-небудь похмурим, невеселим.
Стежила [Марися] за його натхненною грою, за такою багатою гамою почуттів, що під час концерту то хмарили, то осявали бліде одухотворене обличчя її вихованця (О. Гончар);
// Надавати своєму обличчю, чолу похмурого, невеселого, стурбованого чи гнівного виразу.
– Цить, розрюмсалась, – старий хмарить чоло (М. Стельмах).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- хмарити — хма́рити 1 дієслово недоконаного виду про погоду безос. хма́рити 2 дієслово недоконаного виду робити кого-, що-небудь похмурим, невеселим розм. Орфографічний словник української мови
- хмарити — -рю, -риш, недок. 1》 тільки 3 ос., неперех., безос. Ставати хмарним, укриватися хмарами. 2》 перех., перен., розм. Робити кого-, що-небудь похмурим, невеселим. || Надавати своєму обличчю, чолу похмурого, невеселого, стурбованого чи гнівного виразу. Великий тлумачний словник сучасної мови
- хмарити — ХМА́РИТИ, рю, риш, недок. 1. тільки 3 ос., неперех., безос. Ставати хмарним, укриватися хмарами. Усі очі козацькії вже у той бік вдивлялися. Словник української мови в 11 томах
- хмарити — Хмарити, -рить, хмаритися, -риться гл. безл. Покрываться тучами. Ой хмариться, туманиться став дощ накрапати. н. п. Небо хмариться. Єв. Мт. XVI. 3. Куриться, хмариться, — дощ буде. Грин. ІІІ. 384. Шуткують, а у мене в душі хмариться. Ком. Пр. № 435. Словник української мови Грінченка