ходулі

ХОДУ́ЛІ, у́ль, мн. (одн. ходу́ля, і, ж.).

1. Те саме, що ди́би.

Клим на Ходулі раз піднявся, Що вище всіх – над всіми величався, Недовго ж постояв – Упав (Л. Боровиковський);

Коли [Юхим] захворів на ревматизм, то переходив річку на ходулях (С. Чорнобривець);

Уніформіст подає високі ходулі. Глядачі затихають, насторожуються (Д. Ткач);

Спритні англійські малярі працюють на ходулях, виготовлених з легкого металу (з наук.-попул. літ.);

Він, обіп'явшись білим простирадлом та ставши на сукуваті диби-ходулі, ішов по садках полохати закоханих (О. Гончар);

* У порівн. Приходжу до хати і застаю таку картину: посеред хати стоїть Казимір. Хоч би вже прибрав якусь скромну позу, а то, як навмисне, розчепірився, як на ходулях (Ірина Вільде).

2. перен., розм. Що-небудь неприродне.

Розмови про “ходулі”, “неприродність”, “однобокість” і т. п. тут ні при чому (В. Еллан-Блакитний).

3. перен., розм. Ноги (у 1 знач.).

Страус на своїх голих ногах-ходулях підійшов до муру й намагався зазирнути через нього в сад (О. Донченко);

Плигнув [Микола] під ковдру, витягнув ноги і блаженно посміхнувся – нагасався-таки за день. Ніби й нічого не робив, а он як гудуть ходулі (Ю. Збанацький).