хропіти

ХРОПІ́ТИ, плю́, пе́ш; мн. хропля́ть і ХРОПТИ́, пу́, пи́ш; мин. ч. хріп і хропі́в, хропла́, ло́; недок.

1. Видавати хриплі звуки уві сні.

Незабаром на все горло Став Іван хропіти, Незабаром коло него [нього] Став і пан сопіти... (С. Руданський);

Ананій хропів і стогнав уві сні, йому снилася Анеля, (Ю. Яновський);

Хлопцеві незручно було лежати, подушка заважала вільно дихати, і він хропів (Я. Гримайло);

Підійшли парубки до вікна.., дивляться, а Павлусь розпластався на перині і хропе на всю хату (О. Стороженко);

На лаві .. солодко спала тітка Мотря, хропучи носом (М. Коцюбинський);

Ніби в такт похитуванням і дрижанню вагона хропли поснулі пасажири (М. Трублаїні);

// розм. Міцно спати (перев. з хропінням); схропувати.

Замовкли. Якраз проїздили повз афішну тумбу. І раптом озвавсь котрийсь високим тенорком: – І ти скажи. Отаке зчинилось було, а ми собі в казармі, як на хуторі, ні сном ні духом, – хропимо (А. Головко);

Вартовий, мабуть, не сподівався якоїсь напасті, бо спокійно собі хропів у кущах (П. Панч);

Еней в керею замотався, на задвірку хропти уклався (І. Котляревський);

– Ні, Марку Павловичу, – сказала матушка. – Я не одпочивала, а мій старий десь оце хропе в пасіці (І. Нечуй-Левицький);

Заснувши в одязі, він безтурботно хріп (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).

2. Видавати хриплі звуки, важко дихаючи (перев. про тварин).

Кінь хропів і косив оком на ношу (О. Донченко);

Заглянувши в проваллє [провалля], як там рине вода, аж затрусивсь [кінь] да й посунув назад, жарко хропучи і водячи очима (П. Куліш);

Коні іржали, хропли, шалено хвицалися і топтали вовків (З. Тулуб);

З кожної книжки у різні кінці Скачуть і мчаться вухаті зайці, Мекають кози, хропуть їжаки (С. Олійник);

В одному кінці бухало ніби розтертим у вогні порохом, і здавалося, що розлючена змія кидає ніздрями стовпи ясних іскор, хропе, сопе й клацає зубами (Н. Кобринська);

// розм. Видавати передсмертне хрипіння.

Син хропів, залитий кров'ю, плазував... (Я. Качура);

Кілометрів за чотири від села зустрів німецький ар'єргард – посилений загін поліції. Билися з годину. У снігах хропли конаючі поліцаї (Григорій Тютюнник);

// розм. Видавати хрипкі звуки (про предмети).

На одній [стіні] висіло високо під стелею невелике похилене дзеркало, а на протилежному боці хропів годинник у золочених за склом рамах (Н. Кобринська);

Я проїздив тим містом уночі, Ні вогника у вікнах, ні свічі, Лише хропіли в тьмі грузовики Та з-поза хмари місяць виринав... (Л. Первомайський);

Вона [комуна] встає, підводиться крізь муки, і марно круг чола її літають круки фашистських літаків, за танком танк хропе... (В. Сосюра).

3. діал. Хрипіти (див. хрипі́ти 1).

Од того ж суму бліда та холодна кров почала закипати в її жилах, груди гнівом палали, у їх щось сопло, хропло... (Панас Мирний);

Побачивши, що справа набуває зовсім небажаного повороту, щосили вдарив [Шредер] Курбацького стеком – раз, два, три! – і тоді бандит, хропучи з болю, як пес на припоні, кинувся на директора (О. Довженко).