хуторянський

ХУТОРЯ́НСЬКИЙ, а, е.

1. Пройнятий духом хуторянства.

Самобутність не повинна ставати для нас обмеженістю, хуторянською замкненістю. Українська класична література дає нам постійні уроки інтернаціоналізму (з газ.);

Яків і досі не міг простити своєї поразки Степану Васильовичу, який у суперечці назвав його недозрілим серцем, що в міру чесно борсається поміж гетьманською булавою, хуторянськими ідеалами і дрібним культурництвом (М. Стельмах);

Ну що ти скажеш, Бісе плутоватий, Про хуторянську долю мого краю?! (І. Драч).

2. Прикм. до хуторя́нин.

Під'їхавши до першої хуторянської хатки з краю, вони стріли молодицю (Марко Вовчок);

За хутором уперше стали попадатися орачі. Це ще хуторянські землі (А. Головко);

// Який мешкає на хуторі, з середовища хуторян.

Хуторянська сім'я сидить біля дверей, і полуднують собі (О. Стороженко);

Вискочить хуторянська собака – й дивно – бреше якось весело, зовсім не так, як захлялі собаки захлялого города (М. Коцюбинський);

Гнат – “зводський” парубок. Цебто з іншої частини села. Прийшов погуляти на хутори. А Гаврило – старший парубок хуторянський (І. Микитенко).