хуторянський

ХУТОРЯ́НСЬКИЙ, а, е.

1. Пройнятий духом хуторянства.

Самобутність не повинна ставати для нас обмеженістю, хуторянською замкненістю. Українська класична література дає нам постійні уроки інтернаціоналізму (Літ. Укр., 20.V 1971, 3);

Яків і досі не міг простити своєї поразки Степану Васильовичу, який у суперечці назвав його недозрілим серцем, що в міру чесно борсається поміж гетьманською булавою, хуторянськими ідеалами і дрібним культурництвом (Стельмах, І, 1962, 490).

2. Прикм. до хуторя́нин.

Під’їхавши до першої хуторянської хатки з краю, вони стріли молодицю (Вовчок, І, 1955, 323);

За хутором уперше стали попадатися орачі. Це ще хуторянські землі (Головко, II, 1957, 10);

// Який мешкає на хуторі, з середовища хуторян.

Хуторянська сім’я сидить біля дверей, і полуднують собі (Стор., І, 1957, 137);

Вискочить хуторянська собака — й дивно — бреше якось весело, зовсім не так, як захлялі собаки захлялого города (Коцюб., І, 1955, 458);

Гнат — «зводський» парубок. Цебто з іншої частини села. Прийшов погуляти на хутори. А Гаврило — старший парубок хуторянський (Мик., II, 1957, 20).