1. Словник української мови у 20 томах

цвілий

ЦВІЛИ́Й, а́, е́.

1. Укритий цвіллю; запліснявілий, зацвілий.

А лежить сухар, а лежить цвілий, Що кішка не з'їла, – Оце тобі, ти, мій наймитку, Вечеря поспіла! (з думи);

Намерзла та наморена, вона лягала на вогке ліжко біля цвілих стінок (Л. Яновська);

По цвілому закопові все ще бродив апатичний цап (П. Панч).

2. Який втратив первісний природний колір, вицвів.

Руді цупкі уси, старанно голене віспувате обличчя, цвілі неспокійні очі .. Зняв із голови крамарський козирок, витирає хусточкою блискучу лисину: Качан (С. Васильченко);

Коли я увійшов, мій приятель сидів біля столу. Він кивнув своєю кудлатою головою на канапу біля вікна, .. а сам втопив до нот свій ніс, посідланий пенсне з цвілою оправою (Олесь Досвітній).

3. перен., розм. Укритий прищами, миршавий (про людину).

[Явдоха:] Це я знаю, хто підвіз візка! Це той цвілий попенко... Запопаду ж я його – знатиме він мене! (Панас Мирний);

Із сцени співали для цвілих міських обивателів радісну вість (С. Васильченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. цвілий — цвіли́й дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. цвілий — Пліснявий, запліснявілий, зацвілий, с. гнилий; (- очі) вицвілий; (хто) П. поприщений, прищуватий. Словник синонімів Караванського
  3. цвілий — див. зіпсований Словник синонімів Вусика
  4. цвілий — I цв`ілий-а, -е. Такий, що відцвів (про квітку, дерево тощо). II цвіл`ий-а, -е. 1》 Укритий цвіллю. 2》 Який втратив первісний природний колір, вицвів. 3》 перен., розм. Укритий прищами, миршавий (про людину). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. цвілий — ВИ́ЛИНЯЛИЙ (який вицвів, утратив первісний, природний колір), ВИ́ЦВІЛИЙ, ПОЛИНЯ́ЛИЙ, ЛИНЯ́ЛИЙ, ВИ́ГОРІЛИЙ, ЦВІ́ЛИЙ. Одягнена вона була в вилиняле старе пальто (Ю. Збанацький); Біля вхідних дверей стояв високий парубок у довгому вицвілому піджаку (С. Словник синонімів української мови
  6. цвілий — ЦВІЛИ́Й, а́, е́. 1. Укритий цвіллю. А лежить сухар, а лежить цвілий, Що кішка не з’їла,— Оце тобі, ти, мій наймитку, Вечеря поспіла! (Укр.. думи.., 1955, 283); Намерзла та наморена, вона лягала на вогке ліжко біля цвілих стінок (Л. Янов. Словник української мови в 11 томах
  7. цвілий — Цвілий, -а, -е Заплѣснѣвшій, гнилой. І пом'янули свого чумаченька хоч цвілими сухарями. Чуб. V. 1048. Цвіле сіно. ум. цвіленький. А тим вони його поминали, що у себе мали: цвіленькими, сухенькими військовими сухарцями. АД. І. 255. Словник української мови Грінченка