цитькнути

ЦИ́ТЬКНУТИ, ЦИ́ТЬНУТИ, ну, неш, док., розм.

Однокр. до ци́тькати.

Підтовпились ближче до Марка всі й ждуть. Тиша. Хтось прокашлятись хотів, та на його цитькнули, і той проковтнув кашель (М. Куліш);

Він щохвилинки мусив одриватися від розмови, щоб когось відтягти за штанці, або дати стусана, або цитьнути... бо ж тієї малечі було понад десяток (Олесь Досвітній);

– Я не хочу вмирати! – раптом закричав Мазуренко. – Не хочу, не хочу, не хочу! – Мовчіть, а то почує вартовий, – цитьнув на нього майор (П. Загребельний);

* Образно. Дрібно фуркнувши, з-під ноги вилетіла просянка, злякано цитькнула на когось: “цик-цить, цик-цить” (М. Стельмах).