цьвохнути

ЦЬВО́ХНУТИ, ну, неш, док., кого, що, по кому – чому, на кого – що і без дод., розм.

Однокр. до цьво́хкати.

Взяв він воли за налигач, цьвохнув батогом, іде та й приказує: – Гей, воли, цабе (з казки);

Гамарис цьвохнув коника батіжком, і він вистрибом побіг по подвір'ю (В. Минко);

Після промови діда всі сіли на віз, Дмитро цьвохнув на коні (В. Гжицький);

Їздовий сів у передок, цьвохнув, і ресорний візок на гумових шинах легенько покотився, прокладаючи за собою м'яку колію (О. Гончар);

– А Секлетину-птичницю бив [Тришка]. Вона ото й розказувала. Як цьвохне, – каже, – то кров так цівкою і стрибне вгору! (Панас Мирний);

– Ма-а-мо-о! – покликав іще раз Івасик і щосили цьвохнув прутиком по жовтій голівці кульбаби (Д. Бедзик);

Заіржала коняка. Цьвохнув батіг... Гавкнула собака... Тихо... Спать... (Остап Вишня);

Куля цьвохнула повз Михайлове вухо, відщепила скіпку од котушки, заплуталась у кабелі (Ю. Збанацький);

Анатоль підвівся до затулки, але метка кулька попередила його, лагідно цьвохнувши над головою (Я. Качура);

// безос.

Ззаду вибухнуло щось і побіля вуха цьвохнуло (А. Головко);

* Образно. Цьвохнуло слово Змії, мов кий: – Кусатися – звичай у мене такий! (І. Нехода).