цінувати

ЦІНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого, що і без прям. дод.

1. Визначати, призначати ціну (у 1 знач.); оцінювати, складати ціну.

Не вийшов цінувать, а вийшов продавать (Номис);

В будинку лісника, що тепер правив за прикордонний пункт, офіцер розірвав пакета, що передав йому літній жандарм, перечитав папірець і оглядів нас поглядом людини, що цінувала вартість худоби (Олесь Досвітній);

// Робити опис і оцінку майна для продажу за борги.

З кріпаків правили викупні. Кріпаки не хотіли платити. Давай їх худібчину цінувати та спродувати... (Панас Мирний);

[Стеха:] Ох, матінко, цінують, цінують! Одна одним коровка [корівка] зостанеться!.. (М. Кропивницький);

– Кажуть, – почав Грицько, – що щось приїде, одбере у нас луку і гроші за те, що косили її. А якщо не дамо грошей, так цінуватиме (Б. Грінченко);

[Зборщик]Ну що ж, мабуть, прийдеться описувати та цінувати (М. Кропивницький).

2. діал. Збираючись купити що-небудь, торгуватися.

Тут [на ярмарку] уявляються і молодиці повновиді і трохи охмурі, – усе вони цінують і на все кажуть, що дорого (Марко Вовчок).

3. перен. Те саме, що ціни́ти 2.

Ти сам [поете] свій вищий суд, Сам найсуворіше ти свій цінуєш труд (М. Зеров);

Всі на кораблі ставилися до нього [Т. Г. Шевченка] по-дружньому – уважно, привітно і ввічливо. Вони шанували й цінували в ньому митця, художника, поета і людину (З. Тулуб);

[Стьопа:] Валю, хоч ти мене й образила сьогодні, але послухай, як я тебе підтримаю, слухай і цінуй (О. Корнійчук);

Тут у горах люди дуже цінують рівні місця.., через те хат у селах, як в городах та містечках, дуже густо! (І. Нечуй-Левицький);

Стульцев пильно подививсь на Химченка: – А знаєш? я скажу тобі, що з тебе порядний егоїст... Ти зовсім не вмієш цінувати приятельської ласки (А. Кримський);

[Марія Василівна:] Не спинять, А цінувати треба мить щасливу... їх для життя збирайте бережливо, Пишіть, малюйте (І. Кочерга);

Іван Франко високо цінував поезію Лесі Українки (М. Рильський);

Дуже цінував Ізаров молоду дружину за її розум і незвичайну кмітливість (А. Шиян).